­Поділіться новиною

Будь ласка, заповніть всі обов'язкові поля.
Я згоден з вашими правилами і умовами
Відправляючи цю форму, ви приймаєте нашу політику конфіденційності.
captcha
Перезавантажити
Поділитись новиною
П'ятниця, 25 травня 2018
-------------------------------
 
Ми на Facebook
 
<< < липня 2017 > >>
пн вт ср чт пт сб нд
          1 2
3 4 5 7 8 9
10 11 12 13 14 15 16
17 18 19 20 21 22 23
24 25 26 27 28 29 30
31            

Останні приватні оголошення

Уляна має лише два чорно-білих фото, де вона разом з мамою. На одному - малеча в простих колготах, натягнутих ледве не до вух, в льолі на виріст, тримається за мамину сукенку. На іншому - тато тримає її на руках, а мама стоїть поруч.

Коли дівчинці виповнилося п’ять років, мама залишила їх з татом і перебралася жити до чужого дядька в передмістя.

- Казали ж Петрові, що Ліда йому не пара, - пліткували в селі. - Гарна, бестія. А Петро… простий хлопець. Тракторист. Потрібна була йому та женячка? Тепер сам з малою залишився.

- Може, Ліда отямиться.

- Ага! Бачили, як в місті дефілювала під руку з новим чоловіком. Модно вдягнута, в туфлях на високих обцасах. Навіщо їй Петро?! І роботу гарну знайшла.

- Що ж то за мати така, від рідної дитини відреклася…

…Петро навчився заплітати доньці кіски й розповідати незграбні казки. Ні, казки були добрими і навіть смішними. Він їх сам придумував. «Списував» образи з найколоритніших сільських жінок. Доня сміялася. І він разом з нею. А коли малеча засинала, йшов у садок, курив дешеві цигарки і багато думав… Не тримав зла на Ліду. Мав лише образу. Не за себе - за доньку.

Він боявся залишати Уляну на цілий день вдома. Тому вранці розкотурхував малу, брав на руки, вмивав холодною водою сонне личко, одягав, наливав горня молока на сніданок, клав у торбинку нехитрий обід і вони разом йшли на роботу.

Трактористи знаходили в своїх кишенях для малої «дюшеску» чи «барбариску» від зайчика. Петро садив Уляну біля себе і вони до пізнього вечора орали поле. Дівчатко навіть примудрялося дрімати під гиркотіння гусеничного трактора.

По неділях варив борщі-супи і ліпив вареники. Вареники виходили великі. Можна було одним наїстися.

Інколи приходила Петрова тітка, рідна сестра покійної матері, й відганяла його від плити. Готувала і цабанила про Ліду. Тітка була добра, але простити Лідиного вибрика не могла. Бувало, перебирала розлучених жінок та удовиць у навколишніх селах і припасовувала їх до племінника. Він злостився. Розум осуджував Ліду, а душа ще любила… Крім того, Петро не був упевнений, що чужа жінка зможе стати для Уляни доброю матір’ю. Він не міг дозволити, аби хтось образив доньку.

…Сільська головиха завела з Петром мову, коли треба було збирати Уляну до школи:

- Вислухай і не гнівайся за пораду. Віддай доньку до інтернату. Як будеш раду давати, коли Уляна школяркою стане? Зможеш її з навчанням допомагати? Ти ж зранку й до смерканку працюєш. Дитина цілими днями сама вдома після уроків буде. А там доглянуть. Та й місто не за горами. Що таке два десятки кілометрів? Будеш забирати Уляну на вихідні, на канікули.

Петро роздумував над словами головихи. Розумів: добре каже. Але й з донькою розлучатися не хотів.

Сільське начальство підтримала й тітка.

…Учителі хвалили Уляну. Чемна, вчиться на відмінно. Петро тішився. І сумував: чула б Ліда. А вона про доньку й не згадувала.

Найбільше за все Петро чекав канікул. Уляна читала йому вголос дитячі казки. Малювала дивні квіти, їхню хату, поле... Він складав малюнки в шухляду. І коли залишався сам, діставав їх, розглядав, аби не було так сумно.

Тітка й далі діставала Петра, аби знайшов собі дружину. Сватала овдовілу Люську з сусіднього села, в якої велике господарство, дві корови і купа іншої живності. Колись, у школі, Люська огріла Петра портфелем, аж в голові замакітрилося. Тому тітчину пропозицію відмів раз і назавжди.

...Уляна подорослішала і погарнішала. Тепер, коли була вдома, готувала батькові обіди. Прибирала. Доводила квітник до ладу. Сапала грядки. А ввечері сусідські дівчата кликали Уляну до клубу. Відмовлялася. Не хотіла залишати батька самого. Недарма в селі її по-доброму називали: татова доня.

…На доньчин випускний він вперше за багато років справив собі нового костюма і купив туфлі. Уже й забув, коли так прибирався. Почувався незграбно в обновках.

- Куди, Петре, вибрався? - запитували сільські сороки, коли йшов на зупинку...

…В сукенці небесно-голубого кольору, з довгим розпущеним золотим волоссям, Уляна виглядала справжньою красунею.

- Доню, ти така… така гарна, - мовив охриплим голосом.

Горло душили сльози. Від щастя. І від смутку. Ліду згадав. Якби бачила, яка гарна їхня донька…

- Ой, тату, і ти такий святковий…

…Уляна закінчила інститут. Вийшла заміж. Оселилися з чоловіком в обласному центрі. Народила дідусеві внучку і внучка. Коли привозила малих до села, він розповідав їм незграбні казки, як колись малій Улянці. А ще почав розводити бджіл, бо дітям, був переконаний, потрібен спражній мед. Внуки бджіл не боялися, бо дід Петро казав, що чемних дітей вони не кусають. А Оксанка з Сергійком вважали себе дуже чемними.

…Внуки виросли. Петро постарів. Уляна кликала батька до міста, а він не міг залишити своїх вуликів, садка, хати.

- Ми ж не на поверсі живемо. Власний будинок звели. Місця вдосталь.

- Хіба я вже зовсім немічний? - відмахувався. - Ви там своїми бізнесами займаєтесь, а я що буду робити?

- Тату, ви все життя тяжко працювали. Пора відпочити.

- На тім світі відпочину. Ось скоро липи зацвітуть. Знаєш, який липовий мед помічний?! А потім гречка... Бачила, за нашим городом фермер гречку посіяв?

- Тату, пам’ятаєте мою подругу Ганну? Вона зараз - директор притулку для стареньких людей, що в нашому райцентрі. У наступні вихідні повеземо туди гуманітарну допомогу.

- Може б, меду взяли? Зараз принесу. Бідні люди в тих притулках. Ні рідні, ні дітей…

У суботу Уляна з чоловіком привезли в притулок одяг, харчі, інші речі. І мед з батькової пасіки. Ганна представила колективу та підопічним свою шкільну подругу, а тепер бізнесмена й мецената Уляну Петрівну та її чоловіка Мирослава Івановича, які завітали з обласного центру зі щедрими подарунками.

Уляна запрошувала усіх скуштувати меду з пасіки свого батька. І обіцяла приїхати ще.

- Уляну Петрівну виховував батько. Гарний, добрий чоловік. І мед з його пасіки дуже смачний, - додала Ганна.

Одна з її підопічних тихо зойкнула, почувши ім’я, по-батькові благодійниці та її історію. Це була Ліда. Вона здогадалася, що ця вродлива й успішна жінка - її донька.

Ліда дивилася через вікно, як Уляна прощалась із директрисою, сіла в машину. Не жаль чи докір совісті відчувала, а… заздрість. Заздрила своєму колишньому першому чоловікові та зрадженій доньці. Вони без неї не пропали. А вона вже давно нікому не потрібна…

Ольга Чорна

Актуальні новини

Субсидії по-новому

on 24 травня 2018

На який термін призначатиметься Субсидія для відшкодування витрат на оплату житлово-комунальних послуг призначається з місяця звернення за її призначенням на відповідний...

До уваги читачів!

on 23 травня 2018

Інформацію, опубліковану в газеті «Шполянські вісті» в №№ 96-97 від 23 листопада 2017 року під заголовком «В ТОВ «Маяк -...

ПриЄмно чи ПриЯмно? Шполянські дороги: скільки коштуватиме ремонт?

on 17 травня 2018

Нарікання на якість доріг нерідко можна почути не лише від водіїв, а й пішоходів. І хоча якість доріг у районі,...

Відтепер декларувати треба доходи всієї сім’ї

on 17 травня 2018

Відтепер отримувачі субсидій мають декларувати доходи всіх членів сім’ї, навіть тих, які зареєстровані за іншими адресами.“Мінсоцполітики з 1 травня 2018...

Як зараховується страховий пенсійний стаж

on 17 травня 2018

Коли нам виповнюється 60 років, ми, зазвичай, поспішаємо до Пенсійного фонду. Є необхідний стаж чи немає, працювали офіційно чи нелегально...

Україна – країна великих можливостей

on 17 травня 2018

Напевно, проблемами у житлово-комунальному господарстві у нашій державі вже нікого не здивуєш. Однак дивує, подекуди, халатне ставлення відповідальних за фонд...

Наводять «порядки», а кому з того користь?

on 08 травня 2018

Не перший тиждень свіжу ароматну випічку працівниця районного споживчого товариства реалізує не зі звичного зеленого намету на алеї біля ресторану...

Copyright © Офіційний сайт газети «Шполянські Вісті». Всі права захищено. При використанні наших публікацій посилання на «Шполянські Вісті» обов’язкове.