­Поділіться новиною

Будь ласка, заповніть всі обов'язкові поля.
Я згоден з вашими правилами і умовами
Відправляючи цю форму, ви приймаєте нашу політику конфіденційності.
captcha
Перезавантажити
Поділитись новиною
Вівторок, 21 травня 2019
-------------------------------
 
Ми на Facebook
 
<< < червня 2018 > >>
пн вт ср чт пт сб нд
        1 2 3
4 5 6 7 9 10
11 12 13 14 15 16 17
18 19 20 21 22 23 24
25 26 27 28 29 30  

Погожим травневим надвечір’ям  з воріт Шполянської райлікарні виїхало авто. За кермом сидів імпозантний чоловік. Сьогодні, в день свого народження,  іменинник був у доброму гуморі не лише від численних привітань, котрі линули на його адресу, а й від вдало проведеної складної операції, котра врятувала молодого пацієнта  від інвалідності… А зараз, упорядкувавши й адміністративні справи, поспішав додому, де за святковим столом зберуться рідні й близькі, серед яких найдорожчі – його діти і внуки…

Та раптом чоловік загальмував навпроти п’ятиповерхівки і, вийшовши з автівки, підвів погляд на вікна квартири, де колись мешкав з сім’єю, де виросли його діти, де дізнався, що невдовзі вперше стане дідусем… Хоча він давно проживає в приватному будинку, а в квартирі інші мешканці, на вікнах красуються не ті фіранки, котрі вони колись вибирали з дружиною. Згадав і напис на шибці рукою ще маленької тоді доньки: «Тут жили Уманці», пригадалося, й з якого приводу його невдовзі було стерто…

Стати лікарем, як його дядько Анатолій Іванович Уманець, Василь Петрович мріяв з дитинства. Пам’ятає, як ще навчаючись в початкових класах, одного разу заїхав з батьками до залізничної лікарні, де той працював терапевтом. Вперше побачивши родича в білосніжному халаті, хлопчик подумав, що і йому такий одяг, напевне, теж пасував би. Згодом, коли медик приїздив до них на гостину, з-поміж інших розмова торкалася й медицини. Хлопчина уважно слухав про різні випадки з лікарської практики, ставив слушні запитання, а одного разу навіть попрохав побути присутнім на обході. З часом Василь Петрович з усмішкою згадував своє дитяче прохання. А тоді Анатолій Іванович, зрозумівши, що хлопець неспроста цікавиться медициною, лагідно обійняв племінника, і, всміхаючись, проте цілком серйозно сказав його батькам: «Бути Вашому синові лікарем».

Оті слова додали підліткові впевненості, що його мрія стати лікарем цілком здійсненна. Батьки також підтримували сина, тож після закінчення восьмирічки юний товмачанин незабаром невимовно радів, побачивши своє прізвище серед зарахованих до Черкаського медичного училища. А вже за кілька років разом з дипломом тримав в руках направлення в Лозуватську сільську лікарню на посаду фельдшера. Невдовзі молодий медик очолив Георгіївський ФАП, але мріючи про вищу освіту, у 1972 році Василь Уманець вступив до Івано-Франківського медичного інституту на лікувальний факультет. Вже на четвертому курсі обрав своєю спеціалізацією травматологію.

Під час спілкування з В.П. Уманцем запитала, чи не важко поєднувати свої обов’язки травматолога з посадою головного лікаря? Медик, всміхнувшись, відповів, що, напевне, так судилося. Адже ще в 80-х роках молодому травматологові пропонували очолити Тальнівську райлікарню. Але він відхилив пропозицію, не маючи бажання жити на відстані з дружиною, Катериною Василівною, з котрою поєднали свої долі ще навчаючись у вузі. До того ж молодій сім’ї лікарів надали житло в новенькій п’ятиповерхівці поблизу райлікарні. Та через деякий час талановитому медику, очільнику травматологічного відділення Шполянської ЦРЛ знов пропонують посаду головного лікаря в Смілянській райлікарні ім.Сімашко. Йому, амбітному й цілеспрямованому, така перспектива припала до душі. Та й Сміла подобалася… І от тепер… Це ж треба... Словом, сім’я готувалась до переїзду, діти, Інна та Олег, написали на шибці: «Тут жили Уманці». Настав день, коли В.П.Уманець повіз необхідні документи в Черкаське обласне управління охорони здоров’я. Переступивши поріг потрібного кабінету, зустрівся поглядом зі своїм колишнім вчителем Юрієм Олександровичем Івановим, котрий вже обіймав посаду обласного ортопеда-травматолога. Пам’ятаючи свого обдарованого студента, знаючи, скільки вдалих операцій ним проведено, Ю.О.Іванов, ледь глянувши на папери, подивився молодому колезі в вічі і промовив пророчі доленосні слова: «Навіщо тобі ця посада? У тебе ж руки золоті. Якщо судилося, рано чи пізно вона буде твоєю».

Дізнавшись, що вони не переїжджатимуть, його дітвора радісно плескала в долоні, весело стираючи з шибки напис, бо насправді їм було сумно залишати друзів, школу, вчителів, котрих полюбили. В лікарні теж сприйняли звістку піднесено - їхній дорогий колега, шанований завідувач й надалі працюватиме поруч. А роботи в травматологів вистачало. Відділення вже налічувало понад 40 ліжок. Разом з лікарями О.Ф.Варенком, В.Д.Вітренком, В.У.Юрашем проводили по 6-7 планових операцій щотижня, не рахуючи екстрених випадків, коли працювати доводилося майже цілодобово.

«Учися, самовдосконалюйся стільки, скільки працюєш» - Василь Петрович назавжди запам’ятав фразу талановитого і мудрого лікаря А.І. Уманця, дякуючи котрому повірив в себе. Через роки Василь Петрович дослівно перекаже її своєму синові, для якого медицина теж стане справою життя. Тож, незважаючи на завантаженість, В.П. Уманець вчився. Вчився досягати вершин майстерності, вмінню проводити надскладні операції – при первинному вивиху плеча, переломах і роздробленні кисті, видалення менісків, пластиці зв’язок, пошкодженні сухожилля, щоб пацієнти не шукали порятунку за тридевять земель, бо поряд з домівкою й одужується швидше. Досвідчені лікарі однієї з кращих на той час в країні медичної частини, котра працювала при Дніпропетровському трубному заводі, залюбки ділилися досвідом з невтомним наполегливим лікарем зі Шполи, котрому відстань не стала на перешкоді. І незабаром травматолог впевнено втілював отримані знання в рідному відділенні Шполянської ЦРЛ.

За чотири десятиліття роботи Василь Петрович вважає всі випадки, коли доводилось проводити оперативне втручання, особливими, адже від його знань, майстерності, вміння приймати правильне рішення залежало життя і здоров’я людей. Хоча всього вже й не пригадаєш, та деякі з пам’яті лікаря навіть часові не під силу стерти. Сталося це на початку його медичної практики, коли після страшної аварії на залізниці в Цвітковому, де зіштовхнулися два потяги, «швидкі» звозили до Шполянської ЦРЛ понівечених людей. Досі перед очима лікаря обличчя молодої жінки, котра через численні ушкодження потерпала від больового шоку і її благальне: «Допоможіть, врятуйте!». І лікарі рятували, працюючи цілодобово. Навіть для досвідчених хірургів цей випадок був особливим. А для Василя Петровича став досвідом, хоча, на жаль, страшним…

…Тяжкий вантаж, впавши чоловікові на ногу, роздробив передню частину ступні, по суті прирікши потерпілого залишитись без пальців. «Перш ніж ампутувати, спробуй зберегти», - підказувала лікарю інтуїція. Василь Петрович, дякуючи досвідченим лікарям з Дніпропетровська, а ще власному бажанню самовдосконалюватися, прислухався до внутрішнього голосу і подумки помолившись, зважився, як говорили тоді колеги, на неможливе. Під час обходу хворий запитав свого рятівника, чи зможе він ходити, як раніше. На що медик, всміхнувшись, відповів: «І навіть бігати, й танцювати».

Один мудрий чоловік сказав: «Знайди справу свого життя, і тоді життя стане справою». Для Василя Петровича – це медицина. А покликання – допомагати людям. Одного разу ставши на дядькову стежку, впевнений, що йде своїм шляхом. До слова, вслід за Василем Петровичем, його шляхом, обравши медицину, пішли спочатку сестри Любов і Алла, згодом діти Олег і Інна, а потім і старші внуки Олександр і Анастасія.

Окрім того, що Василь Петрович талановитий лікар, має чудові лідерські здібності. Недаремно ж сесією районної ради багато років тому його було затверджено на посаду головного лікаря. Мудрого, креативного керівника, гарного господарника можна побачити не лише у відділеннях, він знаходить час, щоб зазирнути в котельню, пральню, харчоблок, дбає про матеріальне забезпечення, все бачить і вчасно реагує на всі виклики. Незважаючи на те, що адміністративні справи забирають багато часу, оперує, працює ургентним, нікому не відмовляє в консультації і завжди намагається допомогти. Працівникам лікарні є на кого рівнятися і в кого вчитися. Звісно, як очільника, Василя Петровича турбує доля закладу, яким керує з 2005 року. Він не заперечує, що в лікарні існує кадрова проблема, але це проблема не лише Шполи, а й всієї країни. Проте спростовує чутки відносно припинення роботи лікарні. Шполянська ЦРЛ — одна з потужних в області, і незабаром інтерни, котрі навчаються за рахунок бюджету Шполянської райлікарні, ввіллються у велику родину медиків, яку очолює лікар від Бога – Василь Петрович Уманець…

…На чистому надвечірньому небі зійшла перша зірка, нагадуючи, що день добігає кінця. Дивлячись на неї, він подякує долі, що прожив його недаремно, а невдовзі буде в оточенні рідних…

Ніна Івашкевич, м. Шпола

Актуальні новини

Торгівля землею: чи готова Україна до відкритого ринку?

on 17 травня 2019

Більшість українців, як і раніше, не готові продавати свою землю. Соціологічне дослідження групи «Рейтинг» показало, що 72% громадян виступають проти...

Хто отримуватиме субсидію готівкою?

on 17 травня 2019

Вступила в дію постанова Кабінету Міністрів України від 17 квітня 2019 року за № 373 „Деякі питання надання житлових субсидій...

Місцеві інспекції з праці – поза законом?

on 17 травня 2019

14 травня Шостим апеляційним адміністративним судом прийнято постанову в судовій справі, якою задоволено позов підприємців, та визнано нечинною постанову Кабінету...

У червні українці двічі відпочиватимуть три дні поспіль

on 17 травня 2019

У червні українці відпочиватимуть три дні поспіль двічі. Причиною тому - Трійця і День Конституції.

В.О. старости звільнили від кримінальної відповідальності

on 09 травня 2019

На Шполянщині не раз траплялося, що сільських голів звинувачували у перевищенні своїх повноважень і вчиненні правопорушень. Один з них —...

Чи хочуть шполяни в ОСББ?

on 09 травня 2019

Незрозуміла на перший погляд абревіатура ОСББ — означає Об’єднання співвласників багатоквартирних будинків.

У двох районах Черкащини – жодної ОТГ

on 09 травня 2019

533 населені пункти Черкаської області ще не створили об’єднаних територіальних громад. Це понад 62% від загальної кількості. Про це повідомили у...

Copyright © Офіційний сайт газети «Шполянські Вісті». Всі права захищено. При використанні наших публікацій посилання на «Шполянські Вісті» обов’язкове.