­Поділіться новиною

Будь ласка, заповніть всі обов'язкові поля.
Я згоден з вашими правилами і умовами
Відправляючи цю форму, ви приймаєте нашу політику конфіденційності.
captcha
Перезавантажити
Поділитись новиною
Середа, 16 січня 2019
-------------------------------
 
Ми на Facebook
 
<< < серпня 2018 > >>
пн вт ср чт пт сб нд
    1 2 3 4 5
6 7 8 9 11 12
13 14 15 16 17 18 19
20 21 22 23 24 25 26
27 28 29 30 31    

«На фермі колгоспу ім. Петровського Коваленко Г.М. проводить голосну читку», «Студентка-заочниця Московського с/г інституту проводить огляд літератури по садівництву в садогородній бригаді», «Передова свинарка к-пу ім.Петровського проводить обговорення книги Леонова «Русский лес», «Агроном т. Курінний проводить огляд літератури на сільськогосподарську тему для книгонош» — ці твердження сьогодні виглядають як мінімум дивними, незвичними. Бо які там обговорення книг на фермах, коли й ферми у багатьох селах нині не побачиш. Та й книги читають значно менше людей, ніж раніше.

Тим часом у шполянки Олександри Балан все трудове життя пов’язане з бібліотечною справою. Старенькій за два роки має виповнитися дев’яносто, тож її оповідь про власне життя тісно переплітається з історією району.

З фізкультурників — у бібліотекарі

Родом Олександра Петрівна з Кіровоградщини. Коли в Україні настали голодні 1932-33 роки, малій Сашуні виповнилося всього три рочки. Усе, що вона знає про той гіркий час, дізналася з розповідей матері Марії Федорівни.

— Мати носила мене за собою в мішку, — ділиться спогадами про перші роки життя О.Балан. — Усі боялися комуністів-активістів, які забирали у людей все вирощене збіжжя. У нас на городі було жито і багато рідні у селі. Ото всі їли те жито і тим рятувалися. Від безвиході мати зважилася тікати до татової сестри на Донбас. Одинадцять діб добиралися, бо поїзд то їхав, то зупинявся — а ми сидимо… Їсти нічого, то й ходили на поля, де картоплю виривали. Та там десь у дорозі зварять, то й поїмо, аби з голоду не вмерти.

Бідність була страшенна. Аби якось відновити господарство, після повернення з Донбасу сім’ї Олександри довелося ще відновлювати покинуту якийсь рік тому хату — її  і повітку почали руйнувати односельці, повитягувавши вікна, винісши майже все нажите майно.

З живності спромоглися купити всього-навсього кроличку. Розвівши вуханів, підзбирали грошей, аби завести вже крупнішу домашню живність — порося. Вигодувавши його, продали, після чого на подвір’ї з’явилося вже теля, яке згодом виросло в корову-годувальницю. Зі спогадів бабусі, тоді був непростий час запровадження продрозверстки, коли продовольчі загони селян запросто могли пограбувати. Тож гроші вдома старалися не тримати. Так і робили, що замість однієї живності відразу купували іншу.

Важко чи легко доводилося, а дітям необхідно вчитися. Скажи зараз школярам, що до школи треба йти пішки зо три кілометри, мало хто захоче. Олександра ж ходила зі свого рідного села Мозоліївка на навчання до сусідньої Захарівки. Потім закінчила Кіровоградське училище фізичного виховання, отримавши освіту вчителя фізкультури. (Через роки вона здобула освіту ще й у Канівському культосвітньому училищі). Три роки відпрацювала вчителем фізкультури на малій батьківщині, про що свідчать старі фотознімки, на яких струнка молода вчителька виконує фігури на брусах.

Доленосна зустріч у санаторії

Незабаром Олександра захворіла, що давало право отримати путівку до санаторію.

— Там я й познайомилася зі своїм тоді ще майбутнім чоловіком Володимиром. Як згодом виявилося, він працював у Лебединському будинку культури, вмів грати на музичних інструментах, до того ж, гарно співав. Згодом очолював відділ культури у Кам’янці, потім у Шполі, — продовжує О.П.Балан. — З часу, коли ми одружилися, я переїхала жити на Шполянщину. Моїм першим робочим місцем тут стала Лебединська сільська бібліотека.

Після переїзду до райцентру Олександру Петрівну прийняли на роботу у відділ рідкісних книг центральної районної бібліотеки. Сюди потрапляли перші видання творів, а також ті, яких надходило мало, та й видавалися лише тим читачам, які справді їх прочитають і повернуть.  

— Раніше працівникам культури наділяли гектарами сапати буряки, соняшник, кукурудзу. Їхало нас чоловік сім-вісім, скажімо, у Терешки, в той час як один з працівників залишався черговим на видачі книг, — додає вона. — Іншим разом брали ми в’язку книг чи й у мішок, та й автобусом везли у село, а згодом після читання забирали. Діяли так звані пересувні бібліотеки, пункти книговидачі були й на фермах, тракторних бригадах чи на колгоспній пасіці. Було й таке, що спеціалісти господарств, агрономи, після появи нових книг по тій же хімії проводили роз’яснюючі лекції для книгонош, які в свою чергу несли отриману інформацію для працівників полів, городніх бригад чи ферм.

Свого часу на тракторній бригаді висіло оголошення, що у визначений день наприкінці робочого дня видаватимуться книги.

В Олександри Балан зберігаються старенькі альбоми з чорно-білими фотознімками, які наглядно підтверджують популярність пересувних бібліотек у всіх сферах колишнього життя району. Їх з цікавістю переглядають онуки і правнуки старенької, а вона з задоволенням вкотре переповідає історії про своє життя, про своїх найкращих читачів і родинні легенди.

Ольга Гриценко

Актуальні новини

Посилки — по-новому

on 12 січня 2019

З початку року змінилися правила оподаткування товарів, що надходять із-за кордону. Нагадаємо, досі українці могли отримувати скільки завгодно посилок вартістю...

Інформмозаїка

on 12 січня 2019

Проблема з вчителями математики Проблема з кадрами в районі стосується не лише медицини, а й освіти. На одній з нарад в...

До отримувачів субсидії можуть прийти «ревізори»

on 12 січня 2019

Без соціальної підтримки можуть залишитися ті, хто приховує свої справжні доходи, або ті, хто протягом 12 місяців з моменту отримання...

І знову про телефонних шахраїв

on 12 січня 2019

Телефон, як і інтернет, вірний помічник шахраїв. Одна з найшкідливіших схем обману – платні номери. Наприклад, на сайті з продажу...

Завітав Дід Мороз і до РЕМу

on 03 січня 2019

Десятки дітей, дошкільнят і школярів, згуртував новорічний ранок, який відбувся у Шполянському РЕМі. Працівники підприємства проживають як у райцентрі, так...

Чому знову продовжено мораторій на продаж сільгоспугідь

on 27 грудня 2018

Дата «1 січня 2019 року» була прописана у Земельному кодексі як велике очікування: якби був прийнятий закон про обіг земель...

У чому зустрічати 2019 рік

on 27 грудня 2018

Новий рік 2019 буде роком Жовтої Земляної Свині згідно із китайським календарем. Колір свята – від гірчичного до коричневого. Щоб...

Copyright © Офіційний сайт газети «Шполянські Вісті». Всі права захищено. При використанні наших публікацій посилання на «Шполянські Вісті» обов’язкове.