­Поділіться новиною

Будь ласка, заповніть всі обов'язкові поля.
Я згоден з вашими правилами і умовами
Відправляючи цю форму, ви приймаєте нашу політику конфіденційності.
captcha
Перезавантажити
Поділитись новиною
Четвер, 19 липня 2018
-------------------------------
 
Ми на Facebook
 
<< < червня 2018 > >>
пн вт ср чт пт сб нд
        1 2 3
4 5 6 7 8 9 10
11 12 13 14 15 16 17
18 19 20 21 22 23 24
25 26 28 29 30  

Щемливі спогади про далеке дитинство нахлинули в душі Любові Герасименко з Лебедина, коли вона прочитала в одному з травневих номерів газети замітку «Унікальні фільми про Шполянщину». У ній ідеться про два короткометражні документальні сюжети, один з яких про дитячий будинок для дітей-сиріт, батьки яких загинули у роки Другої світової війни, в Дар’ївці «Діти героїв». Такі реліквії потрапили до рук Володимира Кияна з Лозуватки. Любов Антонівна завітала до редакції, аби й собі побачити ті фільми. Як розповіла Л.А. Герасименко, вона народилася у Дар’ївці післявоєнного 1948 року.

Заодно поділилася спогадами про дитинство, проведене у Дар’ївці.

— Свого часу мої батьки працювали у дитячому будинку. Мама Федора Сильвестрівна Новохатько пішла туди на роботу ще в 1944 році, відколи нас звільнили від фашистської окупації. Директором дитбудинку був призначений рідний брат мого батька Степан Дмитрович Герасименко. Перед тим він побував на фронті в Середній Азії, отримав поранення і вже до армії не повернувся, залишившись в тилу, — розповідає вона. — Я ж змолоду була небайдужа до історії свого роду. Раніше проживаючи і працюючи у столиці, навідувалася в центральний історичний архів. Уже там дізналася, що в архіві зберігаються і кінофонди. Це мене зацікавило, адже мама колись розповідала, що приблизно навесні 1945-го року приходили кіношники і знімали фільм про дитячий будинок. Дуже захотілося таки знайти той давній фільм і побачити молоду матір.

У картотеці знайшла вказівник на кіножурнал «Дар’ївка. 1945 рік». У кіножурналі було чотири епізоди, в одному з яких йшлося про дитячий будинок. У кінофонді мені видали копію кіножурналу, яку ми з братом продивлялися вже вдома. Якість відео бажала бути кращою, тож з братом і сестрою так і не визначилися, хто з жінок на тому відеоуривку є нашою мамою. Вирішили пошукати колишніх учнів шполянського дитбудинку.

Один з них — Едуард Якович Соболевський. Його батька, колишнього першого секретаря райкому партії у Миронівці, 1937 року розстріляли у Биковні. До дитбудинку Едик потрапив років у десять і мою маму знати не міг, бо вона працювала з наймолодшими дітьми. Через роки батька реабілітували, та попервах хлопчикові дорікали, що він син ворога народу, а виховується разом з дітьми героїв війни. Та як би не довелося дитині виживати, за сприяння директора дитячого закладу згодом Едуард Соболевський зумів вступити до військового училища, а через роки став відомою особистістю, дослужився до звання полковника, викладача столичного військового училища.

До речі, моя мама прізвище Новохатько змінила на батькове Герасименко лише після війни у 1948 році, коли переоформлювали всі документи. До того навіть сестра Олександра 1947 року народження значилася як Новохатько.

Молодший брат Степан 1956 року народження з’явився на світ якраз у той період, 6 червня, коли у Шполі сталася пожежа на машинно-тракторній станції, від якої загинув Анатолій Таранець. Згодом Степан став льотчиком.

— Коли у сім’ї з’явився брат, ми проживали у тісній однокімнатній квартирі, — продовжує Любов Антонівна. — Того року якраз запрацювала школа-інтернат, де навчалися діти з четвертого до сьомого класу. Перший клас там набирали тоді, коли мені настав час стати школяркою. При цьому у класі за однією з парт навчалися другокласники, які проживали у Дар’ївці. І наша вчителька Віра Прокопівна Єрмакова разом з нами, першокласниками, одночасно навчала й тих старших дітей.

У якийсь момент я почала просити батьків віддати мене до інтернату не лише навчатися, а й жити. Вдома ми з сестрою спали «валетом» на одному ліжку, а там у кожної дитини було власне спальне місце, красиві килими. Немовля ночами плакало, а нам з сестрою було важко те все терпіти.

За кілька місяців Люба отримала травму на фізкультурі і повернулася додому.

— В інтернаті було затишно й добре, але мені, восьмирічній дитині, дуже не вистачало мами, — додає вона.

Згодом батьки Л.А.Герасименко переїхали жити до Лебедина, де вона продовжила навчатися уже в сільській школі і куди повернулася жити після виходу на заслужений відпочинок.

Григорій Андрусяк

Актуальні новини

А пенсіонери й не знають, що воно, оте ОТГ

on 13 липня 2018

Павлівка завжди була частиною Матусова і водночас вважалася ніби відокремленою. Багато років тут діяв успішний і знаменитий Матусівський радгосп, де...

В газети розширилася географія читачів

on 05 липня 2018

Другий рік розпочався, як редакція газети «Шполянські вісті» після роздержавлення шляхом перетворення стала ТОВ «Редакція газети «Шполянські вісті» і випускає...

Забудовники платять свої кошти, через бездіяльність міськради

on 05 липня 2018

Проблема з оновленням (коригуванням) генерального плану Шполи виникла не сьогодні і не вчора. Її вже називають «проблемою з бородою». Справа...

ЗАЯВА НАЦІОНАЛЬНОЇ АСОЦІАЦІЇ УКРАЇНСЬКИХ МЕДІА

on 05 липня 2018

У День Конституції України Національна асоціація українських медіа (НАУМ) нагадує можновладцям, що право громадян на інформацію має найвищий конституційний захист....

За красою ставайте… у чергу

on 05 липня 2018

З одного боку, проблем в українців, як і в земляків-шполян, сьогодні вистачає. З іншого боку, наші жінки, якими б не...

Копійки поступово зникнуть

on 05 липня 2018

1 липня Нацбанк припинив випуск монет номіналом 1, 2, 5 і 25 копійок (карбуватимуть лише 10 і 50). Утім, дрібняки...

У міськраді не поважають пенсіонерів?

on 27 червня 2018

Подібні звернення до редакції останнім часом почастішали. Більшість тих, хто звертається, пенсіонери. Вони ніяк не можуть зрозуміти, як могло статися,...

Copyright © Офіційний сайт газети «Шполянські Вісті». Всі права захищено. При використанні наших публікацій посилання на «Шполянські Вісті» обов’язкове.