­Поділіться новиною

Будь ласка, заповніть всі обов'язкові поля.
Я згоден з вашими правилами і умовами
Відправляючи цю форму, ви приймаєте нашу політику конфіденційності.
captcha
Перезавантажити
Поділитись новиною
Субота, 22 вересня 2018
-------------------------------
 
Ми на Facebook
 
<< < липня 2017 > >>
пн вт ср чт пт сб нд
          1 2
3 4 5 6 7 8 9
10 11 12 13 14 15 16
17 18 19 20 22 23
24 25 26 27 28 29 30
31            

Щемливі спогади про далеке дитинство нахлинули в душі Любові Герасименко з Лебедина, коли вона прочитала в одному з травневих номерів газети замітку «Унікальні фільми про Шполянщину». У ній ідеться про два короткометражні документальні сюжети, один з яких про дитячий будинок для дітей-сиріт, батьки яких загинули у роки Другої світової війни, в Дар’ївці «Діти героїв». Такі реліквії потрапили до рук Володимира Кияна з Лозуватки. Любов Антонівна завітала до редакції, аби й собі побачити ті фільми. Як розповіла Л.А. Герасименко, вона народилася у Дар’ївці післявоєнного 1948 року.

Заодно поділилася спогадами про дитинство, проведене у Дар’ївці.

— Свого часу мої батьки працювали у дитячому будинку. Мама Федора Сильвестрівна Новохатько пішла туди на роботу ще в 1944 році, відколи нас звільнили від фашистської окупації. Директором дитбудинку був призначений рідний брат мого батька Степан Дмитрович Герасименко. Перед тим він побував на фронті в Середній Азії, отримав поранення і вже до армії не повернувся, залишившись в тилу, — розповідає вона. — Я ж змолоду була небайдужа до історії свого роду. Раніше проживаючи і працюючи у столиці, навідувалася в центральний історичний архів. Уже там дізналася, що в архіві зберігаються і кінофонди. Це мене зацікавило, адже мама колись розповідала, що приблизно навесні 1945-го року приходили кіношники і знімали фільм про дитячий будинок. Дуже захотілося таки знайти той давній фільм і побачити молоду матір.

У картотеці знайшла вказівник на кіножурнал «Дар’ївка. 1945 рік». У кіножурналі було чотири епізоди, в одному з яких йшлося про дитячий будинок. У кінофонді мені видали копію кіножурналу, яку ми з братом продивлялися вже вдома. Якість відео бажала бути кращою, тож з братом і сестрою так і не визначилися, хто з жінок на тому відеоуривку є нашою мамою. Вирішили пошукати колишніх учнів шполянського дитбудинку.

Один з них — Едуард Якович Соболевський. Його батька, колишнього першого секретаря райкому партії у Миронівці, 1937 року розстріляли у Биковні. До дитбудинку Едик потрапив років у десять і мою маму знати не міг, бо вона працювала з наймолодшими дітьми. Через роки батька реабілітували, та попервах хлопчикові дорікали, що він син ворога народу, а виховується разом з дітьми героїв війни. Та як би не довелося дитині виживати, за сприяння директора дитячого закладу згодом Едуард Соболевський зумів вступити до військового училища, а через роки став відомою особистістю, дослужився до звання полковника, викладача столичного військового училища.

До речі, моя мама прізвище Новохатько змінила на батькове Герасименко лише після війни у 1948 році, коли переоформлювали всі документи. До того навіть сестра Олександра 1947 року народження значилася як Новохатько.

Молодший брат Степан 1956 року народження з’явився на світ якраз у той період, 6 червня, коли у Шполі сталася пожежа на машинно-тракторній станції, від якої загинув Анатолій Таранець. Згодом Степан став льотчиком.

— Коли у сім’ї з’явився брат, ми проживали у тісній однокімнатній квартирі, — продовжує Любов Антонівна. — Того року якраз запрацювала школа-інтернат, де навчалися діти з четвертого до сьомого класу. Перший клас там набирали тоді, коли мені настав час стати школяркою. При цьому у класі за однією з парт навчалися другокласники, які проживали у Дар’ївці. І наша вчителька Віра Прокопівна Єрмакова разом з нами, першокласниками, одночасно навчала й тих старших дітей.

У якийсь момент я почала просити батьків віддати мене до інтернату не лише навчатися, а й жити. Вдома ми з сестрою спали «валетом» на одному ліжку, а там у кожної дитини було власне спальне місце, красиві килими. Немовля ночами плакало, а нам з сестрою було важко те все терпіти.

За кілька місяців Люба отримала травму на фізкультурі і повернулася додому.

— В інтернаті було затишно й добре, але мені, восьмирічній дитині, дуже не вистачало мами, — додає вона.

Згодом батьки Л.А.Герасименко переїхали жити до Лебедина, де вона продовжила навчатися уже в сільській школі і куди повернулася жити після виходу на заслужений відпочинок.

Григорій Андрусяк

Актуальні новини

Шполянський суд попав під реорганізацію

on 21 вересня 2018

Відповідно до указу Президента України Петра Порошенка розпочалася реорганізація місцевих судів. В Черкаській області створюються окружні суди в Умані, Звенигородці, Корсунь-Шевченківському,...

Найбільш запитувані та високооплачувані професії на Черкащині

on 21 вересня 2018

Протягом січня-серпня 2018 року до центрів зайнятості Черкаської області та філій Черкаського обласного центру зайнятості надійшло 29,0 тис. вакансій від...

У жовтні українці відпочиватимуть на день довше

on 21 вересня 2018

У жовтні українці відпочиватимуть на день більше – буде дев’ять офіційних вихідних та свят завдяки тому, що у неділю, 14...

Підготуйся: коли переводити стрілки годинника на «зимовий» час

on 21 вересня 2018

У неділю, 28 жовтня, о 4-ій годині стрілки годинника потрібно перевести на одну годину назад. Дата переведення годинників визначена постановою Кабміну...

Нелегко у Шполі орендувати житло

on 21 вересня 2018

Попит на оренду житла у райцентрі значно перевищує пропозицію. З цим зіштовхнулися нещодавно одні мої знайомі, які повернулися з заробітків...

10 способів зменшити витрати на «комуналку»

on 21 вересня 2018

Вартість оплати комунальних послуг постійно зростає. Але є кілька способів істотно скоротити витрати на світло, тепло і воду. Про те,...

Аби сказ не розповсюджувався

on 21 вересня 2018

Складна епізоотична ситуація щодо сказу в Україні та Черкаській області вимагає радикальних заходів, серед яких одне з основних місць займає...

Copyright © Офіційний сайт газети «Шполянські Вісті». Всі права захищено. При використанні наших публікацій посилання на «Шполянські Вісті» обов’язкове.