­Поділіться новиною

Будь ласка, заповніть всі обов'язкові поля.
Я згоден з вашими правилами і умовами
Відправляючи цю форму, ви приймаєте нашу політику конфіденційності.
captcha
Перезавантажити
Поділитись новиною
Четвер, 13 грудня 2018
-------------------------------
 
Ми на Facebook
 
<< < жовтня 2017 > >>
пн вт ср чт пт сб нд
            1
2 3 4 5 6 7 8
9 10 11 12 13 14 15
16 17 18 19 20 21 22
23 24 25 27 28 29
30 31          

Батькам шполянки Майї Негоди присвоєно почесне звання «Праведники народів світу». На жаль, Олена Антонівна та Панас Михайлович Купрієвичі не дожили до 2003 року, коли поважний Посол Держави Ізраїль в Україні Анна Азарі приїхала до Черкас вручати грамоти та медалі «Праведник народів світу» 13 жителям Черкащини. Тож їх отримували родичі і зокрема М.П.Негода.

Праведниками в Ізраїлі називають людей, які рятували євреїв під час Другої світової війни. Це звання присуджується Міжнародним інститутом пам’яті «Яд-Вашем» у Єрусалимі, а імена праведників вписуються до Стіни пам’яті.

У роки війни Майя Панасівна була зовсім малою дівчинкою, проте пам’ятає, як у їхній хаті батьки переховували дівчину-єврейку. Маючи співчутливе серце, вони рятували чуже життя, смертельно ризикуючи своїми.

— Коли все те відбувалося, я була малою, не більше п’яти років, — розповідає М.П.Негода. — Мама була домогосподаркою, а батько трудився на так званому паспункті, примітивному молокозаводі, де пастеризували молоко. Він знаходився в мікрорайоні сучасної автостанції. Пам’ятаю, як взимку там заготовляли лід, що вкритий соломою у ямах зберігався практично до літа, а потім виготовляли морозиво, казеїн.

У той час навпроти теперішнього приміщення прокуратури розміщувався будинок пристарілих, яким завідував батько нашого місцевого поета Іцика Фефера.

Ми жили неподалік пекарні (де нині магазин «Комерс»), яка і в період фашистської окупації не припиняла роботи. Німці, здавалося, були повсюди. Один з них, пекар, якийсь час у нас квартирував.

Знаю з розповідей моїх батьків, що Клара Винокур жила в гетто, куди загарбники зганяли наших земляків, зі своєю мамою Анною Григорівною, яку багато хто знав як добру швачку, та братиком Гришею. У 1941-1942 роках часто прибігала до нас, коли виникала небезпека, напади на гетто або загроза розстрілу. Для нашої сім’ї те було дуже небезпечно. Їх необхідно було переховувати навіть від сусідів і про це були попереджені навіть ми, діти. У нашій квартирі була темна комірчина, де й переховувалася Клара. На вулицю боялася вийти навіть раз на день.

Досить часто ми з мамою носили в гетто їжу для сім’ї Винокур. У 1942 році виникла небезпека повного знищення мешканців гетто і батько переправив Клару у село, назву якого вже й не пригадаю, на Катеринопільщину, де мав надійних друзів. Однак через якийсь час вона повернулася до Шполи, бо важко переживала розлуку з мамою та братом.

Влітку того ж 1942 року Кларі вдалося вирватися із концтабору від розстрілу, оскільки захворіла на тиф, вона знову неодноразово з’являлася у нас. Пам’ятаю, як її мама Анна Григорівна одного разу привела свого молодшого сина, п’ятирічного Гришу і він також певний час перебував під наглядом моїх батьків. Коли у Дар’ївському лісі розстрілювали євреїв, у числі  жертв були і мати Клари, а згодом і братик, якого видали зі схованки в одному з сіл району.

Після визволення Шполи до міста почали повертатися євреї, яким вдалося уникнути розстрілу. Один з них, Липовецький налагодив тут виробництво цукерок, газованої води. Працювати на підприємство влаштувалася і Клара, а невдовзі завітала з тими солодощами і газованою водою. Наприкінці 40-их років минулого століття для нас, дітей війни, такі хай і простенькі, цукерки стали небаченим гостинцем, про який не забувається й досі.

Згодом вона переїхала жити до столиці, хоч і тоді не припинила спілкуватися з моєю мамою, щоправда листуванням.

З того часу минуло не одне десятиліття. Одного разу Майя Панасівна, вже маючи власну сім’ю, вийшла на вулицю і побачила там Клару Винокур. Вона привела на місце, де виросла, раввина з Ізраїлю.

— Незважаючи на те, що минуло багато часу, упізнала Клару, а вона мене, — продовжує М.П.Негода. — Після того вона почала час від часу навідуватися. Пам’ятаю, приїжджала на відзначення 400-річчя Шполи, і, виступаючи зі сцени, зауважила, що де б не проживала, ніколи не забуде цей малесенький шматочок землі, де народилася і виросла.

Нині вона мешкає у штаті Філадельфія США, і все одно роками ми листувалися, а останнім часом спілкувалися телефоном. К.Винокур нині майже дев’яносто років.

Майя Негода переповідає, як свого часу в далекій Америці Клара отримала в якості гостинця від сусідки зефір у шоколаді, на упаковці якого зазначався виробник: Україна, м. Шпола, вул. Леніна, 25, тобто солодощі виготовили на Шполянській кондитерській фабриці! Сповнена ностальгії, вона знайшла потрібний магазин і, накупивши там скільки змогла зефіру з Батьківщини, пригощала ним знайомих.  

Незважаючи на те, що давно покинула малу батьківщину, у своїх листах, адресованих Майї Панасівні, Клара Винокур завжди цікавилася життям рідного міста, його людьми, новинами. М.Негода дбайливо зберігає ті душевні рядки листування, кожен з яких прикріплений до конверта з іноземною адресою. «Мы здесь живем материально неплохо, но проблем полно, ибо в Америке бюрократия такая, что нам и не снилось… Я материально обеспечена, но все равно скучаем, ибо Родину заменить ничем нельзя», — писала Клара Майї у 2000 році. А в 2005-ому знову: «Говорят, что нельзя жить прошлым, но у меня так не получается. Нет такого дня, чтобы я не думала о том, что и как было и очень спасибо тебе, Майечка, за стихи Фефера. В Киеве у меня была книжка, но я даже не знаю, где она. Поэтому я очень рада получить от тебя эти листочки. Я сделаю из них книжку. Читаю и вижу его (поэта) и его отца…».

Ольга Качан

Актуальні новини

ПРИЙШЛА СУБСИДІЯ. ЯК СПЛАЧУВАТИ СВІЙ ОБОВ’ЯЗКОВИЙ ПЛАТІЖ?

on 06 грудня 2018

Як і в минулих опалювальних сезонах, зекономлену субсидію можна використати для оплати в наступному місяці спожитого понад виділену соціальну норму...

Вікна заплуталися в тендерах, як у тенетах

on 06 грудня 2018

Цьогоріч мало відбутися два тендери на закупівлю вікон для навчальних закладів району. За результатами першого з них придбано та встановлено...

Медсестер бракує, та й лікарів теж

on 06 грудня 2018

Не лише проблемою фінансування переймаються сьогодні у Шполянській центральній районній лікарні. Перед медиками вторинної ланки постала ще й нестача кадрів,...

Воєнком Євген Курбет: «Зберігати спокій і бути пильними»

on 06 грудня 2018

Зберігати спокій, бути пильними та звертатися до військових комісаріатів у разі отримання викликів, закликає черкащан обласний військовий комісар Євген Курбет...

Скільки коштує новорічний ранок

on 06 грудня 2018

До новорічного свята залишається ще майже місяць часу, проте в магазинах вже пропонують барвисті гірлянди, новорічні прикраси і костюми....

Чи не зникнуть соціальні працівники?

on 06 грудня 2018

У більшості сіл району вже звикли, що в сільських радах працюють соціальні працівники від районного центру соціальних служб для сім’ї,...

Як уникнути шахрайства з банківськими картами: українцям дали 5 порад

on 30 листопада 2018

Сьогодні в Україні відбуваються масові шахрайські операції з платіжними картами. На цьому наголосив декан факультету банківського бізнесу Тернопільського національного економічного...

Copyright © Офіційний сайт газети «Шполянські Вісті». Всі права захищено. При використанні наших публікацій посилання на «Шполянські Вісті» обов’язкове.