­Поділіться новиною

Будь ласка, заповніть всі обов'язкові поля.
Я згоден з вашими правилами і умовами
Відправляючи цю форму, ви приймаєте нашу політику конфіденційності.
captcha
Перезавантажити
Поділитись новиною
Вівторок, 11 грудня 2018
-------------------------------
 
Ми на Facebook
 
<< < червня 2018 > >>
пн вт ср чт пт сб нд
        2 3
4 5 6 7 8 9 10
11 12 13 14 15 16 17
18 19 20 21 22 23 24
25 26 27 28 29 30  

5 вересня 90-та осінь завітала до шанованої в районі людини, першого приватного підприємця на Шполянщині Андрія Івановича Тітка. Попри поважний вік та 72 роки трудового стажу за плечима, ювіляр й до сьогодні трудиться на підприємницькій ниві, а в повсякденному житті — це приємний співрозмовник, виважена і мудра людина. «Що даси, те й отримаєш» — цей принцип став його життєвим кредо.

Йшов з-під Польщі, аж ноги попухли

Про своє дитинство Андрій Іванович не надто полюбляє розповідати. Народився він в селі Лихоліти Чорнобаївського району тоді ще (у 1927 році) Полтавської області. В сім’ї підростало п’ятеро дітей, де найстаршим був Андрій.

Не оминула Лихоліти хижа посмішка голодомору. Але, як розповідає Андрій Іванович, його родина вижила завдяки корівці-годувальниці. Батько ще й до всього ходив на роботу в колгосп на збір мерзлої картоплі і буряків, там отримував хоч-якусь їжу. «В нас був людський голова колгоспу, дбав про односельців, — пригадує А.Тітко, — тому й втрати від голодної смерті в селі були не такі страшні, як в сусідніх населених пунктах».

Дитинство Андрія було схожим на дитинство його однолітків, та й юність особливо не вирізнялася. В роки окупації сім разів забирали до Німеччини на роботу, а він втікав. У 1943 році востаннє довелося тікати аж з-під Польщі. «Доки дійшов додому, то ноги попухли», — згадує про ті страшні часи.

До війни встиг закінчити лише шість класів, а вже у 1944 році його призвали на службу до армії на сім довгих років.

За його участі електрифікували колгоспи

Брати й сестри ювіляра працювали у різних галузях — медицині, освіті, науці, а от Андрія з юності вабила енергетика. Ще за Сталіна був такий закон, що села і відповідно колгоспи не мали права підключати електрику через державні лінії. Тому й жили при світлі каганця, неначе й звиклись вже з цим.

Після закінчення служби в армії 24-річний Андрій Тітко вирішує вступати до Черкаського технікуму електрифікації сільського господарства. Для вступу йому не вистачає одного класу (закінчив же не 7, а 6 класів!), та директор закладу, почувши про проблему колишнього вояка, йде назустріч, і ось він вже й в студентах.

Після закінчення технікуму працює на будівництві Юрпільської ГЕС в Маньківському районі, бере активну участь у електрифікації Звенигородського і Катеринопільського районів.

Кожна подія того часу закарбувалася у пам’яті ювіляра. Ось картинка з Вільхівця, де Андрій Іванович працював виконробом з будівництва ліній електропередач. «Коли у майже кожному будинку села ввечері запалали лампочки і освітилося все село, — розповідає, — то люди кинулися обійматися, раділи, неначе в ті дні, як почули про Велику Перемогу».

12 років не був у відпустці

У 1960 році здобуває вищу освіту, а вже за 6 років переїздить до Шполи, де його призначають директором РЕМ.

Кімната чотири на чотири, зламані стіл і стілець. Ось все, з чого довелося починати свою роботу в Шполянському РЕМ. А вже за кілька років на підприємстві збудували першу в області базу, й до Шполи на експериментально-показове підприємство почали приїздити за обміном досвіду з усього Радянського Союзу.

З перших днів роботи Андрія Івановича вразила не так відсутність матеріально-технічного забезпечення, як кадровий голод на інженерно-технічні кадри. Використовуючи старі зв’язки, новий директор РЕМ почав об’їздити усі райони області в пошуках інженерних кадрів. Сам інженер за спеціальністю, він, як ніхто інший, розумів, що кадровий голод можна втамувати наданням житла й достойних умов праці. Так з’явилися нові житлові будинки на вулиці Некрасова, а за фінансової підтримки держави і сприяння райкому партії почалося будівництво нової бази.

— Коли я прийшов на роботу у Шполянський РЕМ, — відзначає ювіляр, — світло було лише в райцентрі. Тож вже в наступні роки почали роботу з електрифікації усіх населених пунктів і за кілька років її завершили.

Цікавий й той факт, що Андрій Іванович 12 років підряд жодного дня не був у відпустці, а всього за 26 років свого керівництва підприємством він і сам набув величезного досвіду, і у людей, які поруч працювали, здобув неабиякий авторитет.

В архіві ювіляра зберігається лист, датований 1982 роком. В ньому колишня підлегла А.І.Тітка Валентина Соколова, яка переїхала навчатися і жити у Луганськ (тоді Ворошиловград), з теплими словами згадує роки роботи у Шполі. «Спасибо, Андрей Иванович, за ваше доброе сердце, безкорыстие и человечность, — пише вона. — Сильно скучаю за Шполой и коллективом РЭС».

На пенсію і… в підприємці

Після виходу у 1987 році на заслужений відпочинок, Андрій Іванович не планував засиджуватися вдома — не така він людина. Вже в 1988 році він заснував кооператив «Енергетик» і став першим приватним підприємцем в районі та ще й за часів Радянського Союзу. Професійні кадри, які зібрав навколо себе А.Тітко, швидко зарекомендували себе на ринку надання послуг. Тому вже за кілька місяців географія діяльності кооперативу сягала далеко за межі району — працівники кооперативу виконували замовлення аж в Криму.

З розпадом Радянського Союзу, після ейфорії здобуття незалежності в нашій країні почали з’являтися й проблеми. Зачепили вони й «Енергетик», кооператив припинив діяльність. В 1991 році Андрій Іванович започатковує власну справу і відкриває спочатку магазин «Енергетик», а згодом і «Бонжур».

За більш ніж два десятиліття роботи ці торгівельні заклади здобули популярність у шполян, хоча пережили вони й часи труднощів. Та Андрій Іванович не збирається полишати підприємницьку ниву, бо не той у нього характер, не любить відступати, а задумане намагається завжди втілити в життя.

Такий він — старійшина підприємництва в районі, перший директор Шполянського РЕМ, учасник Великої Вітчизняної війни, член президії районної ради ветеранів війни і праці. Довгожитель і людина з відмінним почуттям гумору. Адже на запитання про секрет свого довголіття він серйозно відповідає: «М’язи поки в мене не болять. Може постарію, тоді й болітимуть».

З роси й води Вам, Андрію Івановичу!

Катерина Вальчиковська

Актуальні новини

ПРИЙШЛА СУБСИДІЯ. ЯК СПЛАЧУВАТИ СВІЙ ОБОВ’ЯЗКОВИЙ ПЛАТІЖ?

on 06 грудня 2018

Як і в минулих опалювальних сезонах, зекономлену субсидію можна використати для оплати в наступному місяці спожитого понад виділену соціальну норму...

Вікна заплуталися в тендерах, як у тенетах

on 06 грудня 2018

Цьогоріч мало відбутися два тендери на закупівлю вікон для навчальних закладів району. За результатами першого з них придбано та встановлено...

Медсестер бракує, та й лікарів теж

on 06 грудня 2018

Не лише проблемою фінансування переймаються сьогодні у Шполянській центральній районній лікарні. Перед медиками вторинної ланки постала ще й нестача кадрів,...

Воєнком Євген Курбет: «Зберігати спокій і бути пильними»

on 06 грудня 2018

Зберігати спокій, бути пильними та звертатися до військових комісаріатів у разі отримання викликів, закликає черкащан обласний військовий комісар Євген Курбет...

Скільки коштує новорічний ранок

on 06 грудня 2018

До новорічного свята залишається ще майже місяць часу, проте в магазинах вже пропонують барвисті гірлянди, новорічні прикраси і костюми....

Чи не зникнуть соціальні працівники?

on 06 грудня 2018

У більшості сіл району вже звикли, що в сільських радах працюють соціальні працівники від районного центру соціальних служб для сім’ї,...

Як уникнути шахрайства з банківськими картами: українцям дали 5 порад

on 30 листопада 2018

Сьогодні в Україні відбуваються масові шахрайські операції з платіжними картами. На цьому наголосив декан факультету банківського бізнесу Тернопільського національного економічного...

Copyright © Офіційний сайт газети «Шполянські Вісті». Всі права захищено. При використанні наших публікацій посилання на «Шполянські Вісті» обов’язкове.