­Поділіться новиною

Будь ласка, заповніть всі обов'язкові поля.
Я згоден з вашими правилами і умовами
Відправляючи цю форму, ви приймаєте нашу політику конфіденційності.
captcha
Перезавантажити
Поділитись новиною
П'ятниця, 22 червня 2018
-------------------------------
 
Ми на Facebook
 
<< < вересня 2017 > >>
пн вт ср чт пт сб нд
        1 2 3
4 5 6 7 8 9 10
11 12 13 14 15 16 17
18 19 20 21 22 23 24
25 26 27 28 30  

5 вересня 90-та осінь завітала до шанованої в районі людини, першого приватного підприємця на Шполянщині Андрія Івановича Тітка. Попри поважний вік та 72 роки трудового стажу за плечима, ювіляр й до сьогодні трудиться на підприємницькій ниві, а в повсякденному житті — це приємний співрозмовник, виважена і мудра людина. «Що даси, те й отримаєш» — цей принцип став його життєвим кредо.

Йшов з-під Польщі, аж ноги попухли

Про своє дитинство Андрій Іванович не надто полюбляє розповідати. Народився він в селі Лихоліти Чорнобаївського району тоді ще (у 1927 році) Полтавської області. В сім’ї підростало п’ятеро дітей, де найстаршим був Андрій.

Не оминула Лихоліти хижа посмішка голодомору. Але, як розповідає Андрій Іванович, його родина вижила завдяки корівці-годувальниці. Батько ще й до всього ходив на роботу в колгосп на збір мерзлої картоплі і буряків, там отримував хоч-якусь їжу. «В нас був людський голова колгоспу, дбав про односельців, — пригадує А.Тітко, — тому й втрати від голодної смерті в селі були не такі страшні, як в сусідніх населених пунктах».

Дитинство Андрія було схожим на дитинство його однолітків, та й юність особливо не вирізнялася. В роки окупації сім разів забирали до Німеччини на роботу, а він втікав. У 1943 році востаннє довелося тікати аж з-під Польщі. «Доки дійшов додому, то ноги попухли», — згадує про ті страшні часи.

До війни встиг закінчити лише шість класів, а вже у 1944 році його призвали на службу до армії на сім довгих років.

За його участі електрифікували колгоспи

Брати й сестри ювіляра працювали у різних галузях — медицині, освіті, науці, а от Андрія з юності вабила енергетика. Ще за Сталіна був такий закон, що села і відповідно колгоспи не мали права підключати електрику через державні лінії. Тому й жили при світлі каганця, неначе й звиклись вже з цим.

Після закінчення служби в армії 24-річний Андрій Тітко вирішує вступати до Черкаського технікуму електрифікації сільського господарства. Для вступу йому не вистачає одного класу (закінчив же не 7, а 6 класів!), та директор закладу, почувши про проблему колишнього вояка, йде назустріч, і ось він вже й в студентах.

Після закінчення технікуму працює на будівництві Юрпільської ГЕС в Маньківському районі, бере активну участь у електрифікації Звенигородського і Катеринопільського районів.

Кожна подія того часу закарбувалася у пам’яті ювіляра. Ось картинка з Вільхівця, де Андрій Іванович працював виконробом з будівництва ліній електропередач. «Коли у майже кожному будинку села ввечері запалали лампочки і освітилося все село, — розповідає, — то люди кинулися обійматися, раділи, неначе в ті дні, як почули про Велику Перемогу».

12 років не був у відпустці

У 1960 році здобуває вищу освіту, а вже за 6 років переїздить до Шполи, де його призначають директором РЕМ.

Кімната чотири на чотири, зламані стіл і стілець. Ось все, з чого довелося починати свою роботу в Шполянському РЕМ. А вже за кілька років на підприємстві збудували першу в області базу, й до Шполи на експериментально-показове підприємство почали приїздити за обміном досвіду з усього Радянського Союзу.

З перших днів роботи Андрія Івановича вразила не так відсутність матеріально-технічного забезпечення, як кадровий голод на інженерно-технічні кадри. Використовуючи старі зв’язки, новий директор РЕМ почав об’їздити усі райони області в пошуках інженерних кадрів. Сам інженер за спеціальністю, він, як ніхто інший, розумів, що кадровий голод можна втамувати наданням житла й достойних умов праці. Так з’явилися нові житлові будинки на вулиці Некрасова, а за фінансової підтримки держави і сприяння райкому партії почалося будівництво нової бази.

— Коли я прийшов на роботу у Шполянський РЕМ, — відзначає ювіляр, — світло було лише в райцентрі. Тож вже в наступні роки почали роботу з електрифікації усіх населених пунктів і за кілька років її завершили.

Цікавий й той факт, що Андрій Іванович 12 років підряд жодного дня не був у відпустці, а всього за 26 років свого керівництва підприємством він і сам набув величезного досвіду, і у людей, які поруч працювали, здобув неабиякий авторитет.

В архіві ювіляра зберігається лист, датований 1982 роком. В ньому колишня підлегла А.І.Тітка Валентина Соколова, яка переїхала навчатися і жити у Луганськ (тоді Ворошиловград), з теплими словами згадує роки роботи у Шполі. «Спасибо, Андрей Иванович, за ваше доброе сердце, безкорыстие и человечность, — пише вона. — Сильно скучаю за Шполой и коллективом РЭС».

На пенсію і… в підприємці

Після виходу у 1987 році на заслужений відпочинок, Андрій Іванович не планував засиджуватися вдома — не така він людина. Вже в 1988 році він заснував кооператив «Енергетик» і став першим приватним підприємцем в районі та ще й за часів Радянського Союзу. Професійні кадри, які зібрав навколо себе А.Тітко, швидко зарекомендували себе на ринку надання послуг. Тому вже за кілька місяців географія діяльності кооперативу сягала далеко за межі району — працівники кооперативу виконували замовлення аж в Криму.

З розпадом Радянського Союзу, після ейфорії здобуття незалежності в нашій країні почали з’являтися й проблеми. Зачепили вони й «Енергетик», кооператив припинив діяльність. В 1991 році Андрій Іванович започатковує власну справу і відкриває спочатку магазин «Енергетик», а згодом і «Бонжур».

За більш ніж два десятиліття роботи ці торгівельні заклади здобули популярність у шполян, хоча пережили вони й часи труднощів. Та Андрій Іванович не збирається полишати підприємницьку ниву, бо не той у нього характер, не любить відступати, а задумане намагається завжди втілити в життя.

Такий він — старійшина підприємництва в районі, перший директор Шполянського РЕМ, учасник Великої Вітчизняної війни, член президії районної ради ветеранів війни і праці. Довгожитель і людина з відмінним почуттям гумору. Адже на запитання про секрет свого довголіття він серйозно відповідає: «М’язи поки в мене не болять. Може постарію, тоді й болітимуть».

З роси й води Вам, Андрію Івановичу!

Катерина Вальчиковська

Актуальні новини

Лебединський синдром

on 15 червня 2018

Після того, як ТОВ «Шпола-Агро-Індустрі» змінило власника, дехто з передбачливих шполян почав пророкувати, що зміна розмірів Шполянської ОТГ не за...

Спокійно не пройдеш

on 15 червня 2018

Собака з давніх-давен була і є другом людини. Тварини дуже звикають до своїх господарів. Знаю історію, коли одна родина літаком...

Вистава «Шполянська кайдашева сім’я» продовжується

on 08 червня 2018

Днями з’явилося повідомлення уряду про те, що кошти, виділені на ремонт доріг, освоюються вкрай повільно, і це змусило виконавчу владу...

Витримаємо все, бо за нами — читачі

on 08 червня 2018

Вчора в Україні відсвяткували День журналіста, усіх тих, хто створює газети, теле-радіо передачі, інформує суспільство про новини, події, контролює діяльність...

РАБИНОВИЧ ПРИПУСТИВ, ЩО СОЦІАЛЬНО-ПОЛІТИЧНИЙ ТЕЛЕПРОЕКТ «КАНДИДАТ» МОЖЕ БУТИ ПРОДОВЖЕНИЙ НА ТРИ СЕЗОНИ

on 08 червня 2018

Політико-соціальний проект «Кандидат» може тривати три сезони. Про це заявив народний депутат України, лідер політичної партії «За життя» Вадим Рабинович...

Екологія майбутнього залежить від сьогодення

on 08 червня 2018

Мальовнича Черкаська область славиться своїм Канівським природним заповідником та Національним дендрологічним парком «Софіївка», яку виправдано називають перлиною садово-паркового мистецтва. Цей...

І поліція надаватиме інформацію?

on 08 червня 2018

Інформацію про доходи для надання субсидій, як і раніше, надаватиме Державна Фіскальна служба України. Пенсійний фонд України, крім інформації про розмір...

Copyright © Офіційний сайт газети «Шполянські Вісті». Всі права захищено. При використанні наших публікацій посилання на «Шполянські Вісті» обов’язкове.