­Поділіться новиною

Будь ласка, заповніть всі обов'язкові поля.
Я згоден з вашими правилами і умовами
Відправляючи цю форму, ви приймаєте нашу політику конфіденційності.
captcha
Перезавантажити
Поділитись новиною
Неділя, 21 жовтня 2018
-------------------------------
 
Ми на Facebook
 
<< < червня 2018 > >>
пн вт ср чт пт сб нд
        1 2 3
4 5 6 7 8 9 10
11 12 13 14 15 16 17
18 19 20 21 22 23 24
25 26 28 29 30  

25 травня 80-літній ювілей відзначає наш земляк, письменник Микола Томенко. З цієї нагоди пропонуємо увазі читачів уривок із книги «Повертаюсь сьогодні до себе. Микола Томенко в колі друзів» (К., видавництво «Щек», 2017), яка виходить до ювілею Миколи Томенка.

Теплий…
В океані моїх надій
Щодня плавають кораблі
Під прапором моєї совісті.
Я ж щомиті повинен
Бути напоготові,
Щоб вийти у відкрите море
Їм на допомогу.

Зачепилася моя душа за ці рядки з поетичної збірки Миколи Томенка «Дика груша». Ця збірочка була першою у його доробку, вийшла у світ 1968 року.

На «Дикій груші» своєї першотворчості  Микола прищепив чимало гілочок власних новотворів – і дерево його таланту  зарясніло збірками «Між берегами днів», «Вишневий цвіт», «Дорога до хліба», книга  народного болю «З трудової книжки матері», збірками віршів для дітей, драматичними творами і піснями.

Нині Микола Томенко  – іменитий  письменник, окутаний заслуженою славою і людською шаною, із вагомим літературним доробком за плечима, зі званнями та преміями.

А стрічка пам’яті вперто повертає в молодість, у далекий 1961-й, коли ми стали студентами філологічного факультету Київського державного університету імені Тараса Григоровича Шевченка. Кожен із нас завойовував це право на «трудовому фронті» або службою у війську (Микита Хрущов по компартійному розпорядився: не менше двох років стажу для вступу до вишу!) Тож переважна більшість із нас уже була «бита життям», попрацювавши у колгоспі, у заводських цехах чи деінде. Звісно ж, із перших студентських днів загальними улюбленцями  і гордістю двох груп  українських філологів (у кожній по одному) стали моряки-красені  Діма Кордонець і Коля Томенко…

…Коли шукала собі  епітет, яким найточніше можна було б означити вдачу мого одногрупника Миколи Томенка, вигулькнуло слово ТЕПЛИЙ. А й справді, теплий погляд очей, тепла і щира посмішка, теплий негучний голос, тепла увага, з якою слухав співрозмовника, теплі слова про друзів, про маму, про рідних. Я не бачила його сердитим чи роздратованим. Довго ходив до університету  в морському бушлаті і кльошах. Розповідав про нелегку службу, про те, як тралив міни, залишені війною на морях, наражаючись на небезпеку.

Після закінчення вишу долі наші розійшлися. Але ниточки дружби, що поєднували нас, не порвалися, звичайно. Мені приємно було дізнаватися, що у Миколи вийшла  друга, третя, десята книжка, що в нього чудова дружина, що в їх родинному гніздечку зростають Леся і Тарас (такі імена дітям – недарма ж!).

Під час наших випадкових зустрічей – на якихось мистецьких заходах чи просто на вулиці нам було про що поговорити, і я мала можливість привітати  його із присвоєнням звання заслуженого діяча мистецтв, міжнародної  літературної премії  ім.Гулака-Артемовського та премії імені Василя Мисика. Взагалі я раділа, що ім’я Миколи Томенка – в когорті тих, ким по-справжньому міг пишатися наш славетний курс – випуску 1966 року…    

А я через три роки вчителювання в Донбасі повернулася до Києва і пішла в журналістику. 41 рік працювала на Національному радіо. І тут доля подарувала мені кілька зустрічей зі словом Миколи Томенка. Він, до всього, писав пісні, бо певен був, що

Коли не співають люди,

Заспівують птахи, –

Світ не може

    бути без пісень,

Бо земля тримається на осі

Із болей, надій і пісень.

І тому я люблю птахів,

Котрі співають пісні,

Коли люди думають.

Ось у чім секрет! Він написав понад 60 пісень, а на музику їх поклали Олександр Білаш, Анатолій Пашкевич, Ігор Шамо, Віталій Кирейко, Костянтин Мясков, Віталій Дем’янишин. А співали і співають їх незабутня Раїса Кириченко, Дмитро Гнатюк, тріо Мареничів, Олександр Василенко, Віталій Білоножко, Анатолій Лаврінчук… Співучість поезії Миколи Томенка помітив сам Андрій Малишко. Він благословив Миколу на творення пісень. Свого часу я працювала в музичній редакції радіо, була членом художньої ради, яка «прирікала» нову пісню на довге життя або ж на швидке забуття. Пам’ятаю, які схвальні  відгуки звучали тут на адресу автора текстів Миколи Томенка… Я сама не раз видавала в ефір ці маленькі шедеври. У Золотому фонді Українського радіо зберігається  компакт-диск з Миколиними піснями.

А доробок поета поповнився двома пісенними книгами: «Білі птиці снігів» та «Поміж печалями й любов’ю». Недарма Микола удостоївся і найвищої нагороди у цьому ліричному жанрі: літературно-мистецької премії імені Дмитра Луценка.

На мій погляд, знаком оклику у творчості Миколи Томенка, її вершиною стала поема народного болю, як назвали її критики, «Трудова книжка матері». Коли я прочитала її, вирішила запросити Миколу на свою авторську передачу «Суботні зустрічі», яка багато років звучала в прямому ефірі Українського радіо. Досі мурашки по спині біжать, коли згадаю напруження емоцій наших слухачів. А потім сотні листів тих, хто не міг подзвонити в студію. «Спасибі Вам, дорогий Миколо Даниловичу, за біль серця, за гірку сльозу над могилами наших матерів, яких передчасно загнали туди непосильні норми, що покладалися на них», – писала Раїса Трохимівна Гончарук із Вінниччини.Ось що значить Слово Правди, мовлене серцем. На прохання слухачів  тоді прозвучав серіал радіопередач «З трудової книжки матері». На його творчому вечорі в Будинку художника  був тріумф  ‒ тріумф  митця. Засвідчують це і фото в інтернеті. Ось він на сцені. У білому костюмі. З квітами у руках (шана і вдячність від людей). Сивочолий. Усміхнений. Людяний. Совісний. Теплий…

З роси і води тобі, друже Миколо! Будь! І твори!

Емма Бабчук, заслужений журналіст України, однокурсниця

В МОЇМ СЕЛІ
В моїм селі що не діди – провидці,
але не всі їх слухають, шкода.
В моїм селі найглибша є криниця,
де б’є з джерел століттями вода.
І хто її хоч раз напивсь – ніколи
дорогу не забуде вже сюди.
Тут кожен знав: коли й чиї у поле
ведуть щодня натруджені сліди.
В моїм селі уміють чарку пити
і вибивати так на весіллях,
що вікна можуть ходором ходити
і жвавіше крутитися Земля.
А коли вже когось вони в дорогу
в далеку проводжають, то тоді
нестерпне горе разом від порога
несуть на плечах сиві й молоді.
В моїм селі уміють все пробачить,
і навіть те, що довго тут не був,
та мов залізом обпечуть гарячим,
коли ти мову матері забув.

Актуальні новини

Обчислення стажу фізичних осіб-підприємців

on 19 жовтня 2018

Нерідко у підприємців виникають питання, а то й проблеми, коли настає час виходу на заслужений відпочинок. Начальник Шполянського відділу обслуговування...

Які категорії громадян не підлягають призову?

on 19 жовтня 2018

Призову на строкову в/службу не підлягають громадяни України, які за рішенням районної (міської) призовної комісії відповідно до цього Закону отримають...

Шкільні рюкзаки удвічі важчі за норму

on 19 жовтня 2018

Звична картина: учні молодших класів ідуть до школи чи повертаються додому, вгинаючись під важкими портфелями. Ті шкільні сумки і рюкзаки...

Робота є — працівників нема

on 19 жовтня 2018

За статистикою, в Україні загалом на одне робоче місце претендує три-чотири особи. Але якщо розглядати цю проблему окремо по галузях,...

Роман Безсмертний: «Я втомився підносити патрони тим, хто не вміє стріляти»

on 12 жовтня 2018

5 жовтня до Черкас завітав політик з понад 20-річним стажем, віце-прем’єр-міністр 2005 року, екс-посол України в Білорусі, а нині –...

Після реформування з’явилися вакантні посади

on 12 жовтня 2018

Санітарно-епідеміологічна служба в останні роки, як і деякі інші організації, пережила етап реформування. Вона фактично ліквідована. Натомість два роки тому...

На які соціальні гарантії може розраховувати призовник?

on 12 жовтня 2018

Керівництвом держави, Урядом та Збройних Сил забезпечено належні умови для призваних на строкову військову службу громадян України, зокрема:

Copyright © Офіційний сайт газети «Шполянські Вісті». Всі права захищено. При використанні наших публікацій посилання на «Шполянські Вісті» обов’язкове.