­Поділіться новиною

Будь ласка, заповніть всі обов'язкові поля.
Я згоден з вашими правилами і умовами
Відправляючи цю форму, ви приймаєте нашу політику конфіденційності.
captcha
Перезавантажити
Поділитись новиною
Середа, 26 вересня 2018

Наше життя побудоване так, що все в ньому відбувається в перший і, на жаль, в останній раз. Вперше немовля появляється на світ, вперше робить несміливі кроки по землі, вперше вимовляє найрідніше слово «мама» і ще багато чого робить вперше.

В останній же раз ми робимо усе те, що пов’язане із нашими хворобами та прощанням із життям земним.

Все, що відбувається вперше, приємне і дороге. Воно пам’ятається нам багато років. Те, що відбувається в останній раз, боляче для нас, друзів та рідних наших. Немає нічого вічного на Землі…

Галинка та Саша вперше познайомилися, коли мами привели їх у школу до першого класу. Вчителька посадила їх за однією партою, де вони разом просиділи усі 10 років. У молодших класах Саша інколи штовхав Галинку, чи, бувало, тихенько смикав за її чорну, як терен, довгу косу, в яку завжди була вплетена біла стрічка. В таких випадках Галинка хмурилась, кривилась і тихенько стукала Сашу по його худеньких плечах, говорячи: «Ось тобі! Хлопчисько вредний…»

Минали роки, а з ними росли школярики. У старших класах Саша поводив себе стримано, він ставився до Галинки як до сестри, захищав її від хлопців-забіяк із інших класів і на перервах посилав Галинці теплі погляди. Так зародилася міцна дружба. Саша допомагав Галинці виконувати математичні завдання, а вона дозволяла йому списувати в неї диктанти із української мови.

Досить швидко промайнули шкільні роки, а з ними і безтурботне дитинство. Десятикласники стали на порозі самостійного життя.

Після останнього екзамену хтось із класу запропонував піти до сільського ставка, щоб змити ставковою водою усі шкільні «гріхи» перед випускним балом. Надвечір випускники зійшлися до ставка, який сріблом виблискував у променях сонця, що ховалося на спочинок після трудового дня.

Хлопці швидко скинули свій одяг, кинули його на пісок біля берега. Дівчата акуратно склали свій одяг та рушнички на зелену травичку і почали повільно заходити у воду ставка. Хлопці ж із вереском шубовснули у добре нагріту сонцем ставкову воду.

Галинка теж повільно зайшла у воду. Помітивши неподалік Сашу, крикнула:

– Сашо! Доганяй мене!

Той кинувся до дівчини, але та швидко попливла на середину ставка. Коли хлопець наближався до неї, вона пірнала, і він не міг її зловити.

Вже майже біля берега, коли Галинка стояла на дні по плечі у воді, юнак схопив її за руки:

– Зловив я тебе, Галинко. Зловив. Тепер ти моєю будеш. Нікому я тебе не віддам.

Однокласниця пильно подивилася у ласкаві карі очі юнака, які випромінювали радість, і міцно стиснула його руку.

– Буду твоя, і коли хочеш, – прошепотіла…

Несподівано їхні обличчя приблизилися, а губи злилися у довгожданому першому поцілунку. Однокласники, спостерігаючи те, почали плескати долонями по воді і кричати:

– Гірко! Гірко!

Дівчину і юнака сполошили ті крики, і вони, взявшись за руки, повільно вийшли із води.

Того дня Сашко вперше в житті провів Галинку додому. Обоє були схвильовані і жили мріями про завтрашній випускний вечір.

Урочистий випускний вечір зібрав у сільському клубі учителів, батьків, друзів та жителів села, які щиро бажали випускникам щасливого майбутнього самостійного життя. На випускному балу Саша увесь вечір танцював лише з Галинкою. Їм здавалося, що цей вечір організований лише для них двох, і вони насолоджувалися ним.

Стомившись танцями, перед самим світанком пішли випускники за село, на найвищу його точку, сонце зустрічати. Незабаром червоне колесо почало підніматися на горизонті. Приємно вражені дивом природи випускники почали голосно кричати:

– Сонце! Сонце! Здрастуй, Сонце – Сонце нашого життя – майбутнього!

З тих пір і почалися щоденні зустрічі закоханих. Правда, була вимушена перерва, коли Саша і Галинка вступали до вузів. Галинка успішно склала екзамени до Київського медінституту, а Саша – до Уманського сільськогосподарського вузу. І хоч навчалися в різних містах, та писали один одному теплі листи (мобільних телефонів тоді ще не було), а на п’ятому курсі вирішили одружитися. Батьки справили пишне весілля для своїх дітей, де гуляло майже півсела. Щоб розпочати своє сімейне життя, Саша перевівся до Київської сільськогосподарської академії і Галинка була дуже рада такому рішенню.

Після закінчення навчання вони повернулися на роботу у своє рідне село, адже були колгоспними стипендіатами. Саша став працювати агрономом у колгоспі, а Галинка обіймала посаду педіатра у сільській амбулаторії. Спочатку молода сім’я жила у Сашиних батьків, а згодом колгосп виділив подружжю землю під забудову. Разом побудували будинок. Галинка кожного дня розповідала Саші про свою роботу, а Саша збирався повезти весною Галинку у поле, щоб вона побачила, як дихає земля, як вона приємно пахне.

– Пахощі землі весною п’янять мене, заряджають тіло якоюсь незвичною енергією, – говорив Саша, на що Галинка відповідала:

– Вірю тобі, Сашо, що земля весною пахне по-особливому, вона ж годувальниця наша.

Йшли роки, непомітно підріс Андрійко, син Олександра Петровича та Галини Іванівни. Уже і до першого класу роки Андрійка покликали. Якось, прийшовши із школи, він сказав мамі Галині:

– Мамо, а мене вчителька сьогодні посадила біля Маринки. Маринка наче непогана дівчина, думаю, що ми подружимося.

– Подружитеся, обов’язково подружитеся, Андрійку, – усміхнувшись, мовила мама, пригортаючи сина до своїх грудей та ніжно погладивши його біленьку голівку.

Іван Яхно, с. Матусів

Copyright © Офіційний сайт газети «Шполянські Вісті». Всі права захищено. При використанні наших публікацій посилання на «Шполянські Вісті» обов’язкове.