­Поділіться новиною

Будь ласка, заповніть всі обов'язкові поля.
Я згоден з вашими правилами і умовами
Відправляючи цю форму, ви приймаєте нашу політику конфіденційності.
captcha
Перезавантажити
Поділитись новиною
Середа, 17 жовтня 2018

Долі ровесників нашого району, яким, як і Шполянщині, цьогоріч виповнюється по 95 років, різні, але багато в чому і схожі. Ці бабусі та дідусі народилися у 1923 році і їхні дитинство та юність позначені роками голодомору, Другої світової війни,
випробувань післявоєнної відбудови. У біографії майже кожного значиться, що був відправлений на примусові роботи до фашистської Німеччини.

Лідія Тимофіївна Гуцалюк з Буртів — одна з них. До початку Другої світової війни вона встигла закінчити три класи, а потім співала у церковному хорі. У голодовку врятувалася завдяки тому, що ходила по хатах, випрошуючи хліба. Навесні вилазила на дерева квітучої акації, об’їдаючи листя. Заодно кидала його на землю людям, які не могли вибратися на деревину.

Коли Л.Гуцалюк намагалися вивезти на примусові роботи до Німеччини, вона втекла з потяга у Перемишлі (Польща) і переховувалася у Кам’янці-Подільському. Знайшла роботу на молокозаводі, потім різноробочою та у ксьондза. До рідного села жінка повернулася лише після завершення війни. Усе життя трудилася у рільничій бригаді. Народила і виховала чотирьох дітей. А сьогодні її родина розрослася на вісім онуків, десять правнуків та праправнучку.

А от Катерина Петрівна Закревська з Сигнаївки до першого класу пішла у 1930 році, проте восьмирічну освіту здобула лише через десять років. На заваді стали колективізація і голодовка. Після примусового вивезення до Німеччини їй довелося поневірятися і в концтаборі, і в хазяїв, де доїла корови, годувала худобу, поралася по господарству, та ще й доглядала за чужими дітьми. Там же К.Закревська отримала каліцтво — потрапивши під електронапругу, осліпла на одне око. Тоді вона ще не знала, що все своє подальше життя лікуватиметься, намагаючись повернути зір.

Разом з більшістю земляків у 1945 році Катерині Петрівні не вдалося повернутися на Батьківщину. Після визволення з фашистської неволі її забрали у військову частину радянські війська, де трудилася у підсобному господарстві біля корів та свиней. Лише в березні 1947 року К.П.Закревська повернулася у рідне село.

Попри інвалідність, вона не цуралася жодної роботи, працювала у дитячих яслах, у полі, на інших роботах. Катерина Петрівна прожила сорок років у парі з чоловіком Феодосієм Олексійовичем, разом виростили двох синів. Має бабуся онуків і правнуків.

Нелегким було дитинство й у Ольги Яківни Ляшенко з Лип’янки, яка з 15 років пішла на роботу в колгосп - сапала буряки, разом з дорослими вручну садили картоплю, квасолю.

В роки війни вона пережила евакуацію, а після 1945 року трудилася на відбудові Донбасу. З цією метою у колгоспі вручну виготовляли цеглу, потім Ольгу Яківну направили на Сумщину, на Волинь. Там у лісах здійснювали розпиловку матеріалів, які також доставляли на Донбас.

1947 року О.Я.Ляшенко повернулася додому з маленькою донькою Лідією, доглядала за хворою матір’ю та сестрою – інвалідом. Важко працювала з такими ж колгоспницями, як сама, в’язали жито, пшеницю в снопи після жаток та складали в копиці. В сезон сапала та копала буряки, виконувала роботи на току. У полі біля скирт били взимку січку для потреб тваринницької ферми. Більш, ніж до 80 років жінка утримувала господарство: корову, свиней, птицю та трудилася біля землі.

Мабуть, немає такого поля в Надточаївці, на якому б не трудилася колишня працівниця рільничої ланки Василина Антонівна Вдовик, якій 95 років виповнилося на початку березня. Як і інші її ровесники, В.Вдовик побувала на примусових роботах у Німеччині. Пройшов пекло війни і її чоловік Михайло Йосипович, який повернувся в рідний дім пораненим, маючи інвалідність. У парі Вдовики прожили понад півстоліття.

Підготувала Ольга Качан

Copyright © Офіційний сайт газети «Шполянські Вісті». Всі права захищено. При використанні наших публікацій посилання на «Шполянські Вісті» обов’язкове.