­Поділіться новиною

Будь ласка, заповніть всі обов'язкові поля.
Я згоден з вашими правилами і умовами
Відправляючи цю форму, ви приймаєте нашу політику конфіденційності.
captcha
Перезавантажити
Поділитись новиною
Понеділок, 10 грудня 2018

Про неабияку працьовитість українських жінок знають навіть за кордоном. Через те нерідко тамтешні чоловіки мріють взяти за дружин саме наших співвітчизниць, які здатні трудитися не покладаючи рук і вдень, а коли треба, то й вночі.

У селі зазвичай жодна подробиця з життя односельців, а особливо сусідів не залишається непоміченою. І ця життєва ситуація тому доказ.

Марія звикла допізна крутитися на кухні, аби на ранок для сім’ї і їсти наготувати, і чистоту після себе залишити. А от її старша восьмидесяти років сусідка зазвичай вкладалася спати значно раніше, та й прокидалася, як ледве починало світати. Це було помітно, коли згасало світло у її вікнах, які добре проглядалися з вікна Маріїної хати.

Того вечора жінка готувалася вивозити молочну продукцію на ринок. Вийшло, що на годиннику вже було пів на першу ночі. Мимоволі вона помітила, що у довколишній темряві, яка огорнула їхню вулицю, світиться одне-єдине вікно її старенької сусідки. «Чи не сталося чого, бува, з бабусею? Може, проблеми зі здоров’ям, а вона сама самотою в хаті. Нікому і поскаржитися», — подумалося Марії, бо від добра не світилося б у кімнаті старенької. Пенсіонери зазвичай економлять світло. Не втрималася, та й попри пізню годину набрала номер мобільного телефона сусідки.

— Тітко Марфо, чому вам не спиться? Може, біда яка трапилася? Болить щось чи як? — поцікавилася вона, коли після довгих викликів бабуся таки взяла слухавку.

— Болить, Марусю. Душа в мене болить. Не повіриш, оце сиджу і плачу, не можу навіть думати про сон, — пояснила співрозмовниця втомленим голосом.

— Чого ж ви плачете? — вже здивувалася інша сусідка.

— За кілька днів у мене день народження, вісімдесят три роки виповниться. Збереться у домі рідня: обіцяли син з невісткою приїхати, племінник з сім’єю аж з-за кордону мають навідатися. А донька заявила, що з онучкою приїдуть цього дня хату мені білити, щоб гарно і свіжо було в помешканні. Переконувала її: ну як же то в такий день велику роботу затівати, рідня ж приїде. А вона знай на своєму наполягає. Мовляв, гості як прийдуть, так і підуть, а помазати хату треба. А я не можу з тим змиритися, хочу на своє свято з ріднею побути, натішитися ними. І не можу придумати, як вирішити свою проблему, і доньку не переконаю.

Побідкавшись сусідці, старенька ніби трохи заспокоїлася. Наступного дня Марія впоралася зі своїми справами і мимоволі глянула на подвір’я тітки Марфи. Повсюди там були винесені з хати покривала, занавіски, інше хатнє начиння. Здивувавшись побаченому, жінка поспішила до сусідки.

— Ви що, самотужки хату побілили? А стелю, а стіни вгорі теж самі? І на стілець вилазили? — перепитала вона, хоч побачила виконану майже 83-річною жінкою нелегку роботу на власні очі.

— Сама, сама, Марусю все зробила, — відповіла Марфа, важко опускаючись на заляпану білилом табуретку. — Тепер спатиму спокійно, знаючи, що мій день народження буде справжнім святом. Дітям нічого не казатиму, не дорікатиму. Лише побажаю їм за святковим столом, аби у вісімдесят три роки вони ще мали силу і здоровֹ’я самотужки побілити хату.

Антоніна Долина

Copyright © Офіційний сайт газети «Шполянські Вісті». Всі права захищено. При використанні наших публікацій посилання на «Шполянські Вісті» обов’язкове.