­Поділіться новиною

Будь ласка, заповніть всі обов'язкові поля.
Я згоден з вашими правилами і умовами
Відправляючи цю форму, ви приймаєте нашу політику конфіденційності.
captcha
Перезавантажити
Поділитись новиною
Неділя, 18 листопада 2018

Мій сусід, Іван Демидович, гарний оповідач. Окрім того, що вміє гостре слівце пустити, він ще й має дуже багате на події життя. Тож часто, зустрічаючись біля хвіртки, не омине розповісти ту чи іншу історію зі свого життя. Так і одного вечора, зустрівшись з сусідом, почув оповідку, як чоловік у сімнадцять парубкувати починав.

— Це зараз парубки й дівчата не соромляться і попід ручку вулицями ходять, цілуються на людях, — почав свою розповідь Демидович, — а ми соромилися цього. Дівчата після танців у сільському клубі купками додому розходилися, а парубки – хто позаду йшов, а хто пробирався кущами, аби потім зустріти дівчину біля її двору.

Одного вечора після танців вирішив я у такий спосіб з дівчиною, що сподобалася, зустрітися. Бреду кущами, доки дівчата помаленьку йдуть та ще й пісню наспівують. Гарно поколовши ноги об терен, вирішив трохи скоротити шлях і гайнути через сільське кладовище. Дівчата прийдуть до двору, а я вже там чекатиму, подумалось.

Біжу через кладовище і подумки вже з Ніною (так дівчину звали) зустрічаюся. Аж тут гуп! Не зогледівся, як опинився в ямі, яку напередодні для покійника вирили. Не пам’ятаю вже зараз, скільки часу тривав мій переляк – кілька хвилин, чи лічені секунди, але вже за мить я не просто вибрався – вилетів з тієї ями.

Посміхнувшись, Демидович запалив цигарку і додав: «Того вечора я на побачення не пішов. Погнався чимдуж додому!»

Записав Микола Сухий

Copyright © Офіційний сайт газети «Шполянські Вісті». Всі права захищено. При використанні наших публікацій посилання на «Шполянські Вісті» обов’язкове.