­Поділіться новиною

Будь ласка, заповніть всі обов'язкові поля.
Я згоден з вашими правилами і умовами
Відправляючи цю форму, ви приймаєте нашу політику конфіденційності.
captcha
Перезавантажити
Поділитись новиною
Вівторок, 25 вересня 2018

Це було напередодні минулого Нового року. Ольга разом з сестрою Анею так прикрасили ялинку, що тато з мамою аж руками сплеснули. Лісова красуня вигравала кольоровими кулями, шишками, білочками, ведмедиками і гірляндами. А під ялинку примостили Діда Мороза з подарунками.

Потім усі разом родина накрила стіл, зустріли гостей.

Ольга була дуже зайнята передноворічними клопотами, та її не полишала думка про те, що на новорічному карнавалі вона має дати відповідь своєму залицяльнику Кості: чи вийде за нього заміж, чи ні.

Хвилювалася. Костя їй подобався. Високий, статний, обличчя вольове, серйозне, перспективний бізнесмен. Півроку залицяється, проводить додому, обіцяє, що вона буде за ним, як за кам’яною стіною.

Костя Олі подобався, але в серці не згасало перше кохання — з Петром любилися ще зі студентської лави. Ті зустрічі були незабутні, тільки ж де він зараз, Петро? Як призвали в армію, то вже рік минув, а від нього Ольга отримала лише одного листа. Тож і сердилася на нього за мовчання.

Прибираючись на новорічний бал-карнавал у костюм української Мавки, дівчина наспівувала: «Ой ти, доле-доленько, що ж ти наробила? Ти моє кохання навпіл поділила. Бачить з неба зіронька, бачить з неба Бог, що моє серденько любить їх обох».

Годинник відстукував останні хвилини до настання нового року, тож Ольга мерщій одягла вишиту сорочку, яку вишила сама. Запаска тісно облягла стан дівчини, а на ногах виблискували червоні чобітки. Головна прикраса — вінок, сплетений з пшеничних колосків, голубих васильків, синіх косариків і білих ромашок. Розмаїття стрічок спадало майже до ніг.

Разом з подругою Катрею, яка цього вечора була у масці Афродити, з’явилися на карнавалі і відразу привернули до себе увагу. Вірніше усі принци, дон Жуани, пани з лорнета очей не зводили з Ольги. Вона, ніби сонечко, освітила все довкола себе.

А дівчина поглядала навколо, вгадуючи, ким же сьогодні буде Костя? Ось маска Дон Кіхота направилася до Ольги, та її випередив козарлюга. Заплетений оселедець спадав до вух, кошлаті брови, опущені донизу вуса. Одягнутий в українську вишиту сорочку, сині шаровари — як такому відмовити…

Бравий козак ні на мить не відпускав Мавку. Вони кружляли у вихорі танцю, а на Ольгу з-під кошлатих брів весело дивилися карі очі парубка.

Серце її стрепенулося в грудях: «Це ж Петро!» А парубок, міцніше обіймаючи, прошепотів: «Невже впізнала, кохана?» «Впізнала», — зізналася-видихнула.

Він, вибачаючись за мовчання, розповів, що воював, був тяжко поранений, не хотів її хвилювати. А тільки-но повернувшись, поспішив зустрітися.

Танцюючи, Ольга зовсім забула за Костю, за свою обіцянку. Доля – доленька повернула їй коханого, який тут, на карнавалі запропонував стати його дружиною.

Поспішили додому, де батьки ще дивилися новорічні телепрограми. Петро й їм розповів про свої військові пригоди і попросив благословити їх шлюб.

Новорічні заручини відбулися, Ольга і Петро були щасливі. А вже через тиждень і весілля згуляли. Йшли під вінець під захоплені погляди гостей — молода у тому ж українському вінку, молодий у вишитій сорочці, а на грудях виблискували нагороди.

Нині Ольга з нетерпінням чекає на вісточку від Петра — чоловік знову на лінії вогню. Чекає не одна, а з донечкою Олесею. Заколисуючи її, наспівує свою улюблену пісню: «Ой ти, доле-доленько, що ж ти наробила? Ти моє кохання навпіл поділила. Бачить з неба зіронька, бачить з неба Бог, що моє серденько любить їх обох». Обох любить – і доню, і Петра…

Галина Трохименко, м. Шпола

Copyright © Офіційний сайт газети «Шполянські Вісті». Всі права захищено. При використанні наших публікацій посилання на «Шполянські Вісті» обов’язкове.