­Поділіться новиною

Будь ласка, заповніть всі обов'язкові поля.
Я згоден з вашими правилами і умовами
Відправляючи цю форму, ви приймаєте нашу політику конфіденційності.
captcha
Перезавантажити
Поділитись новиною
Вівторок, 25 вересня 2018

— Так шкода, так шкода бідного собачки, —  приказувала бабуся Неля. — Відколи помер господар, тварина ніяк не може усвідомити, де він подівся. Тиняється двором, як неприкаяний, продовжує охороняти господу. А їсти хочеться, то щодня зранку прибігає до мене. А буває, й по двічі. Хтозна, може, думає, що дід Микита у мене гостює. Та тут його й шукає.

На вулиці, де в останні десятиліття заселилася переважно молодь, дід Микита з бабою Нелею в якісь миті почувалися одинокими. От і ходили один до одного в гості. Тим більше, що мешкали майже по-сусідству. Хтось якусь новину дізнається та перекаже, а потім разом її обсудять, іншим разом на болячки поскаржаться, та ніби й легше трохи стане. Не раз за дідом прибігав і його рябий собака-дворняжка. Зазвичай злий пес до баби Нелі ставився поблажливо, не гавкав на неї, хіба що для годиться, аби господареві нагадати, що хтось прийшов.

Тепер от собака, який з десяток років вірою і правдою служив на подвір’ї, знайшов прихисток у баби Нелі. Ось і знову з самого ранку він вже біжить, виляючи хвостом, з її подвір’я з кісточкою в зубах…

Григорій Андрусяк

Copyright © Офіційний сайт газети «Шполянські Вісті». Всі права захищено. При використанні наших публікацій посилання на «Шполянські Вісті» обов’язкове.