­Поділіться новиною

Будь ласка, заповніть всі обов'язкові поля.
Я згоден з вашими правилами і умовами
Відправляючи цю форму, ви приймаєте нашу політику конфіденційності.
captcha
Перезавантажити
Поділитись новиною
Субота, 18 серпня 2018

Леся з першого курсу зустрічалася з Борисом. Їх вважали найгарнішою парою, і ні в кого не було сумнівів, що наближається весілля. Не за горами був захист дипломів, випуск, та саме в цей час Леся зрозуміла, що чекає дитину. Може, й не зовсім вчасно, але  ж від коханого чоловіка.

Не могла дочекатися зустрічі з ним, щоб повідомити радісну звістку. Уявляла, як втішиться, як пригорне її, як гадатимуть, хто буде — син чи донечка. Однак реакція потенційного молодого батька була несподіваною. Борис якось зразу спохмурнів і, уникаючи її погляду, глухо мовив: «Треба щось з цим робити...»

— Що робити? — розгубилася Леся. - Чому? Ми ж усе встигнемо — і захиститись, і на роботу влаштуємось, адже нас уже запросили. До того ж батьки віддають нам свою міську квартиру, тож всі питання вирішуються...

— Давай поговоримо пізніше, - нетерпляче кинув Борис. — У мене ділова зустріч, спізнююсь...

— З ким? — тільки встигла спитати Леся, та хлопець у відповідь лише махнув рукою і побіг до автобусної зупинки.

До сьогодні ця сцена, хоч минуло вже стільки років, час від часу спливає перед очима молодої жінки. А сталося ось що. На практиці (Леся з Борисом проходили її в різних містах) хлопець познайомився з Лідою, місцевою красунею, що не давала йому проходу, - казала, закохалася з першого погляду. Борис опирався як міг, адже по-справжньому любив свою Лесю. Та розлука з коханою робила своє - з часом піддався-таки Лідиним чарам, їхні стосунки перейшли в серйознішу стадію, і перед від’їздом Бориса додому Ліда повідомила хлопцеві, що вагітна від нього. Так донжуан-невдаха опинився, як кажуть, між двох вогнів.

Не секрет, що багато хто з дівчат на курсі заздрив Лесі, тож «доброзичливців» знайшлося чимало, і кожна з новими подробицями підносила їй скандальну історію. Таких душевних мук, які пережила Леся, не побажаєш нікому. На той час вона вже отримала диплом, тож, незважаючи на всі намагання коханого виправдатися, на всі його вибачення, зібрала речі і поїхала до батьків. Не раз гостювала у них зі своїм Борисом, він їм подобався, тож знала, яким ударом стане для них її розрив з хлопцем, якого вони вже бачили своїм зятем. Але куди їй податися, хто розрадить і допоможе краще, як мама-тато?

Вислухавши Лесину розповідь, мати заголосила, як на похороні, а в батька ледь не стався інфаркт. Але поступово все вщухло, довелося змиритися з ударом долі, і коли народилася маленька Юля, батьки були на сьомому небі. Борис дзвонив, просив дозволу побачити донечку, та Леся була невблаганна.

Минув рік, дитя підросло, Леся пішла на роботу. Поступово оговтавшись від удару, молода жінка розцвіла, почала помічати на собі зацікавлені погляди чоловіків, особливо одного зі співробітників, Андрія. Відчувала, що він захоплений нею, симпатизувала йому, але такого гострого відчуття щастя, такої закоханості, як з Борисом, звичайно ж, уже не було. Тож коли Андрій після довгих залицянь нарешті наважився запропонувати їй руку і серце, довго не могла сказати йому «так». Батьки не втручалися, вважали, що мусить вирішити це сама. Нарешті Леся «зламалася». Відсвяткували скромне весілля, і чоловік оточив її такою увагою, ласкою, так зумів знайти підхід й до маленької Юлі, що серце молодої жінки поступово почало відтавати і вона зрозуміла, що ця людина ніколи її не зрадить.

Минули роки, якось дівчинка прибігла зі школи в сльозах. Мати була на роботі, тож кинулась до бабусі:

— Бабцю, це правда, що мій тато насправді не мій?

— Хто тобі таке сказав, де, коли?!

— Якась тьотя, вона зустріла мене біля школи...

— А не сказала, як її звати?

— Здається, Ліда, так її кликала якась жінка, що чекала неподалік.

— Ліда?! - у матері обірвалося серце. — Звідки вона тут? Чого їй треба?

А все пояснювалося просто. Зумівши одружити з собою Бориса, Ліда так і не зуміла закохати його у себе і змусити забути перше пристрасне почуття до Лесі. Дітей у них не було, вагітність, якою змусила хлопця одружитись, закінчилася (за її словами) викиднем, більше дітей у них не було, от і жили як кіт з собакою. Ліда знала адресу своєї суперниці, тож попросилася у їхнє містечко у відрядження. Розшукала школу, дочекалася дитини і здійснила свій підступний план — відкрила їй сімейну таємницю.

Почувши про це, Леся ледь не знепритомніла. Та опанувала себе і підкликала заплакану дівчинку.

— Мамо, невже це правда?

Хвилину повагавшись, Леся вирішила розповісти дитині правду. Юля, збліднувши, уважно ловила кожне мамине слово. І та розповіла все - про зраду коханого, про все, що пережила за ці роки, про зустріч з Андрієм, якого дівчинка любить і вважає батьком. Закінчивши розповідь, Леся спитала:

— То хто тобі рідніший — людина, яка зрадила тебе ще до народження, чи та, що виховує тебе і любить як рідну?

Помовчавши, дівчинка відповіла:

— Я знаю і люблю лише одного тата. Іншого мені не потрібно...

Домовились, що нічого батькові не казатимуть, — нехай це буде їхньою жіночою таємницею.

І Леся нарешті зітхнула з полегшенням - усі ці роки підсвідомо боялася, що Юля колись таки дізнається, хто її справжній батько, і може не простити матері того, що так довго казала їй неправду.

Юрій Підпригора

Copyright © Офіційний сайт газети «Шполянські Вісті». Всі права захищено. При використанні наших публікацій посилання на «Шполянські Вісті» обов’язкове.