­Поділіться новиною

Будь ласка, заповніть всі обов'язкові поля.
Я згоден з вашими правилами і умовами
Відправляючи цю форму, ви приймаєте нашу політику конфіденційності.
captcha
Перезавантажити
Поділитись новиною
Вівторок, 16 січня 2018

— Лєна, ти знаєш, що сьогодні о дванадцятій годині твій Андрій реєструватиме шлюб? — почула Олена зі слухавки мобільного телефона голос своєї знайомої Лільки. Тим часом вона продовжила. — Якщо не віриш, збігай до РАЦСу — і сама побачиш, що не брешу…

Петро і Тамара давно мріяли про те, аби їх  29-річний син Дмитро одружився. Та хіба ж вони могли подумати, що їхній Дмитрик обере собі у пару самотню розлучену жінку Світлану та ще й з двома дітьми? Скільки умовляли його, скільки розмов було, дуже вже перейнялися батьки цією, на їхню думку, проблемою. Вважали, що не буде нормального сімейного життя у сина.

Під час розмови нова знайома Юлія помітила мою засмученість, яку намагалася приховати, і поспішила запевнити:
— Ніколи не бери близько до серця щоденні турботи і неприємності. Пропускай їх, ніби крізь пальці, все одно вирішаться і забудуться.

В минулому році в районному краєзнавчому музеї проходила акція «Збережемо історію разом». В рамках акції працівники музею звернулися до жителів району з проханням подарувати предмет історичного значення музею.

Це було напередодні минулого Нового року. Ольга разом з сестрою Анею так прикрасили ялинку, що тато з мамою аж руками сплеснули. Лісова красуня вигравала кольоровими кулями, шишками, білочками, ведмедиками і гірляндами. А під ялинку примостили Діда Мороза з подарунками.

— Так шкода, так шкода бідного собачки, —  приказувала бабуся Неля. — Відколи помер господар, тварина ніяк не може усвідомити, де він подівся. Тиняється двором, як неприкаяний, продовжує охороняти господу. А їсти хочеться, то щодня зранку прибігає до мене. А буває, й по двічі. Хтозна, може, думає, що дід Микита у мене гостює. Та тут його й шукає.

Коли Марія чекала третю дитину, її чоловік Павло був упевнений: народиться син, адже дві доньки в них уже були. От тільки материне серце віщувало ще одну донечку. Проте народження дитини батько не дочекався: загинув в автомобільній аварії.

Я була невдячною дочкою. Зрозуміла це, коли вже сама стала мамою. Ні, не думайте, що я ображала чи покинула немічну неньку. Просто, мабуть, настав час мудрішати: переоцінити цінності, відмовитися від залишків юнацького егоїзму. Доки живі батьки, ми відчуваємо себе дітьми. Та коли вони йдуть від нас за вічну межу, лише тоді ми починаємо себе картати: я стільки мамі (татові) не сказала...

Існує такий вислів: «Краще спати на могилі небіжчика, ніж на його ліжку!». Можливо, в цьому є частка правди. Якщо людина тривалий час хворіла, відчувала на ліжку божевільні муки, а в кінці кінців на ній же і померла, то з такою спадщиною звичайно краще розлучитися.

Леся з першого курсу зустрічалася з Борисом. Їх вважали найгарнішою парою, і ні в кого не було сумнівів, що наближається весілля. Не за горами був захист дипломів, випуск, та саме в цей час Леся зрозуміла, що чекає дитину. Може, й не зовсім вчасно, але  ж від коханого чоловіка.

Микола поспішав на навчання. Він ледь встиг вскочити у потрібний йому автобус. Захекавшись, гепнувся на вільне місце у третьому ряду салону автобуса.

Дожила Варка до восьмого десятка. В селі її вважали одинокою. Мала чоловіка. Але коли то було! Народила доньку. А хто про це пам’ятає? Варка сама збивалася з ліку: либонь, Любі вже під шостий десяток. Забувати стала.

Чоловіка тітки Тетяни звали Петром. Але на ім’я вона його називала тільки тоді, коли зверталася безпосередньо до нього: «Петю...» А в розмовах із сусідками, з рідною сестрою, знайомими незмінно казала: «Мій годувальник».

Copyright © Офіційний сайт газети «Шполянські Вісті». Всі права захищено. При використанні наших публікацій посилання на «Шполянські Вісті» обов’язкове.