­Поділіться новиною

Будь ласка, заповніть всі обов'язкові поля.
Я згоден з вашими правилами і умовами
Відправляючи цю форму, ви приймаєте нашу політику конфіденційності.
captcha
Перезавантажити
Поділитись новиною
Неділя, 23 вересня 2018
-------------------------------
 
Ми на Facebook
 
<< < вересня 2018 > >>
пн вт ср чт пт сб нд
          1 2
3 4 5 6 7 8 9
10 11 12 13 14 15 16
17 18 19 20 21 22 23
24 25 26 27 28 29 30

Жнива — найвідповідальніший період для хлібороба. Літнє сонечко встає рано, а спати лягає пізно, щоб продовжити день для тих, хто в полі працює. Із самого ранку сонце припікає, а коли воно в зеніті, то дуже спекотно тоді хліборобам. А жнивувати треба, доки днина погожа.

Це у теперішній час, в час високої механізації сільськогосподарських робіт, жнива у передових фермерських господарствах проходять за 3-4 дні. Я ж знаю і теперішні жнива, пам'ятаю і жнивну пору перших післявоєнних років, бо весь час живу в селі і добре знаю своєрідність сільського життя, його труднощі і радощі від тяжкої хліборобської праці.

Уже з п'ятого класу я був на полі у жнива. Моїм обов'язком було підносити холодну водичку жниварям, яку підвозив коником у великій дерев'яній бочці старенький дідусь Прокіп. Біля бочки стояв літровий теж дерев'яний духоль. Наберу повний кухоль холодної води з бочки, та й несу в'язальницям, які водички просять. Жнива тоді у колгоспі йшли усеньке літо. Спочатку колгоспне збіжжя косили косами, а пізніше - лобогрійками (найпростішими жниварками), у які запрягали пару коней. Лобогрійка скошувала стебла пшениці чи жита, а лобогрійник, який гицався на твердому металевому сидінні, ручним пристроєм скидав зжаті стебла. За лобогрійкою йшли жінки з перевеслами. Вони брали скошені стебла і в'язали снопи, які складали у полукіпки (30 снопів). Ті полукіпки, немов старі діди у брилях, стояли мовчки по всьому скошеному полі. Мені цікаво було спостерігати, як косить лобогрійка, як жінки вправно в'яжуть снопи, як ростуть на полі, немов гриби після дощу, полукіпки.

Після косовиці була молотьба. Снопи з поля кіньми та волами звозили на тік, де стояла молотарка. Її приводила у рух парова машина, яку називали паровиком. Паровика топили соломою. Снопи чоловіки подавали вилами на спеціальний майданчик молотарки, де жінки їх розв'язували і кидали у барабан. Неподалік скиртували солому. На скирті були одні чоловіки. Солому їм подавали або механічно — транспортером або ж витягували конем велику сітку із соломою. Скиртувальники були люди високої майстерності. Скирта росла висока та рівна з усіх сторін. Змолочене зерно важили і відправляли безтарками до комори. Там його віяли і вже машиною везли на заготпункт, який був за 35 км від нашого села.

Та найбільше мені запам'яталася косовиця хліба, яка здружила мене з дідом Прокопом. Дід був доброю людиною, любив дітей, хоч Бог і не послав йому та його жінці діточок.

У жнивну пору мати будила мене рано. Підснідавши, біг на конюшню, де дід Прокіп запрягав у воза з бочкою коня. Ми їхали з дідом до колгоспної криниці, викладеної із каменю. В ній була найхолодніша у селі вода. Далі наш коник віз нас на жнивне поле. Дід розповідав різні свої життєві пригоди, або ж розпитував про щось мене.

— От що ти думаєш робити, Ваню, коли виростеш, школу закінчиш? Зостанешся у нашому колгоспі за дармовий трудодень працювати? - допитувався дід.

— Не знаю, діду Прокопе. Хочеться кудись із села поїхати, міста великі відвідати, у Києві побувати. Море дуже хочу побачити. Та жити я не хочу у місті. Мені село подобається, де тихо і спокійно. Де зозуля кує, соловейко весело затьохкайє...

— О! Та ти справжній лірик, Ваню. А як же твоя мати Олянка жити без тебе буде? У неї ти її єдина надія.

— А я, дідусю, заберу маму до себе туди, де житиму.

— Правильно мислиш, Ваню. Війна батька забрала. Тепер ти за маму відповідаєш. — Дід димів сигаркою-самокруткою і продовжував, - Ти тільки, Ваню, не здумай курити. Ось я курю, через те й кашляю уночі, бабці Палазі спати не даю. Війна мене до цигарки привчила.

В розмові час минав швидко. Скоро ми були на жнивному полі. Дід ставив бочку із водою десь у холодку, а я приступав до виконання своїх обов'язків: «Кому води холодної?! Кому води холодної?!» Коли були бажаючі, я набирав у кухоль води і біг босими ногами по стерні до в'язальниць чи до чоловіків. Ноги мої, позбивані та стернею поколоті, боліли уночі. Мати мазала їх вазеліном. Вони під ранок переставали мене турбувати. Десь о десятій годині дня на поле вивозили парою коней трьох жінок-кухарок, які ставили триноги під деревом у холодку і починали готувати жниварям обід: борщ та кашу. Рівно о дванадцятій годині дня кухарі запрошували жниварів на обід. На все поле розносились пахощі борщу, зажареного свіжою олією з цибулею та пшоняної чи гречаної каші з салом. Все на полі завмирало. Всі жниварі поспішали на обід. Я приніс дідові Прокопові тарілку з борщем на воза, а сам стояв та лише слинку ковтав.

— А ти чого, Ваню, не йдеш по борщ? Сьогодні добрий борщ, хоч і без м'яса, - мовив дід Прокіп, сьорбаючи з миски.

— Ваню, йди обідати, - обізвалась кухарка Настя. — До вечора ще далеко, зголоднієш. Ти ж теж наш маленький жниварчик. А борщ сьогодні смачний вдався. Іди-но сюди, Ваню, бо сил не буде в'язальницям той великий кухоль із водою підносити, - все ще щебетала тітка Настя.

Я підійшов до неї і вона насипала мені повнісіньку глибоку миску борщу. Я вмостився на возі біля діда і став обідати. Борщ і справді був смачний. Виївши миску борщу, я підійшов до тітки Насті і мовив: «Я каші не хочу. Мені краще ще борщу трохи всипте». Жінка усміхнулася і відповіла: «Спасибі, що наш борщ смачним і тобі був. Он і в'язальниці хвалять його, бо зварили ми його із молодої капусти, стиглих помідорів, моркви та квасолі. Приходь і завтра воду носити, ми ще такого борщу наваримо». Я подякував тітці Насті за обід і почав частувати холодною водою ще відпочиваючих у тіні в'язальниць.

Школярем я ще не раз був на жнивах і їв борщ тітки Насті. Запах того борщу я часто відчуваю і тепер. Він повертає мене спогадами у далеке дитинство, у жнива.

Іван Яхно, с. Матусів

Актуальні новини

Шполянський суд попав під реорганізацію

on 21 вересня 2018

Відповідно до указу Президента України Петра Порошенка розпочалася реорганізація місцевих судів. В Черкаській області створюються окружні суди в Умані, Звенигородці, Корсунь-Шевченківському,...

Найбільш запитувані та високооплачувані професії на Черкащині

on 21 вересня 2018

Протягом січня-серпня 2018 року до центрів зайнятості Черкаської області та філій Черкаського обласного центру зайнятості надійшло 29,0 тис. вакансій від...

У жовтні українці відпочиватимуть на день довше

on 21 вересня 2018

У жовтні українці відпочиватимуть на день більше – буде дев’ять офіційних вихідних та свят завдяки тому, що у неділю, 14...

Підготуйся: коли переводити стрілки годинника на «зимовий» час

on 21 вересня 2018

У неділю, 28 жовтня, о 4-ій годині стрілки годинника потрібно перевести на одну годину назад. Дата переведення годинників визначена постановою Кабміну...

Нелегко у Шполі орендувати житло

on 21 вересня 2018

Попит на оренду житла у райцентрі значно перевищує пропозицію. З цим зіштовхнулися нещодавно одні мої знайомі, які повернулися з заробітків...

10 способів зменшити витрати на «комуналку»

on 21 вересня 2018

Вартість оплати комунальних послуг постійно зростає. Але є кілька способів істотно скоротити витрати на світло, тепло і воду. Про те,...

Аби сказ не розповсюджувався

on 21 вересня 2018

Складна епізоотична ситуація щодо сказу в Україні та Черкаській області вимагає радикальних заходів, серед яких одне з основних місць займає...

Copyright © Офіційний сайт газети «Шполянські Вісті». Всі права захищено. При використанні наших публікацій посилання на «Шполянські Вісті» обов’язкове.