­Поділіться новиною

Будь ласка, заповніть всі обов'язкові поля.
Я згоден з вашими правилами і умовами
Відправляючи цю форму, ви приймаєте нашу політику конфіденційності.
captcha
Перезавантажити
Поділитись новиною
Неділя, 19 серпня 2018
-------------------------------
 
Ми на Facebook
 
<< < липня 2018 > >>
пн вт ср чт пт сб нд
            1
2 3 4 5 6 7 8
9 10 11 12 14 15
16 17 18 19 20 21 22
23 24 25 26 27 28 29
30 31          

Шполянка Марфа Пилипівна Січкар пенсіонерка, їй майже 90 років. Розповідає, що майже сорок років передплачує «Шполянські вісті». Цікаво їй читати життєві історії знайомих та інших жителів району.

Якось жінка вирішила викласти на папері все те, що знає про своє село Іскрене, де народилася і виросла. Аби спогади прочитали діти, онуки і правнуки. Та історія однієї бабусі, яка свого часу перебралася жити до райцентру, може стати цікавою й іншим, бо в тій розповіді — історія нашого краю і взагалі — України.

Свою оповідь вона починає з початку минулого двадцятого століття, що знає з розповідей свого батька Осадчого Пилипа Івановича.

— Щойно він одружився, як 1914 року в селі розпочалася заворуха. Перед революцією багаті пани повиїжджали з Іскреного. Серед таких Письменні, які все покинули і виїхали у Москву, Поповичі, багаті і грамотні, подалися у Київ. Так званих куркулів вигнали. Батюшка все побачив і вирішив свою землю розділити, а хутір назвав Попівкою. Так і моєму батькові шмат землі дістався для будівництва й господарства. Та як побудувався, надбав кінну молотарку і січкарню, ростив сад, знайшлися люди, які вирішили і його розкуркулювати. Тоді він з сусідом зібрали усе майно на віз, а ще теличку, коні — і все в колгосп. Тодішній голова Гнат Вакуленко дозволив брати худобу орати чи сіяти, але наказав назад приводити. «Проти вітру піском не посиплеш, — сказав тоді батько. — Треба йти за владою». Його призначили полеводом, а потім знайшли причину, аби заарештувати, бо нібито морква померзла у колгоспному погребі. Невдовзі померла мати. А ми, діти, поневірялися з чужими.

Після повернення з тюрми батькові призначили примусову працю у Васильківському кар’єрі, а в 1932-ому знову повернувся у колгосп. Там його змусили братися за побудову школи, мовляв, дітей знайшов за що вчити на військових, то й збудуєш. Так знущалися. Шукав з напарником цеглу в Нововолинському, а в 1936-ому вже й школа стояла. Батька обрали головою колгоспу.

У голодні роки були в нашій Попівці два брати, гарні чоботарі Сашко і Гришка Стеценки. Доки були багаті пани, їм добре платили. В братів — по семеро діток. У колгосп вони не пішли і в голодовку усі померли. Таких вивозили підводою і скидали в одну яму. У сусідки були малі діти, які все просили їсти. Якогось ранку одне вже варилося в казані, а потім і мати вмерла. Якби у нас не лишилася стара корова, то теж була б біда. Коли вранці виводили годувальницю з хати, боячись, аби не вкрали, надворі сиділи люди і просили баночку молока поміняти на картоплину або цибулину, морквину. Ми, діти, їли траву, калачики, паслін, молодий спориш, листя липи, а коли достигало в садку, то вже легше ставало.  

У 1941 році з’явився новий голова, а батько, як завфермою, мусив виконувати наказ і переводити  з односельцями всю худобу за Дніпро, хоч у селі була гарна ферма. Коли повернулися, в селі було повно німців, які ганяли на мотоциклах, з’являлися й літаки, грабували магазини. Було гамірно і страшно. У нашій хаті вони партизанів шукали.

У порожні приміщення ферми фашисти нагнали євреїв, які ходили по селу, просили їсти. За копійки я їм гарбузову кашу носила. Спішила, аби встигнути раненько, бо євреїв рано у стрій шикували і гнали на кар’єр працювати, а туди більш, ніж сім кілометрів через поле. Хто хоч трохи відставав — убивали і в бестарку (гарбу), яка їхала позаду, кидали. Попереду — вершник і позаду також. Ті євреї самі собі біля кар’єра ями копали. Там їх і розстрілювали. Все це розповідав материн брат Ілько, який трудився обходчиком на залізничній колії. Згодом чула, що там багато трупів і кісток плавало, бо кар’єр затоплений водою.

Покінчивши з євреями, німці взялися за селян. А на той час багато розкуркулених повернулися додому. Робочу силу вивозили до Німеччини, нового молодого голову села Гната Стеценка також. Багато партійців у Шполі повісили. 22 активістів розстріляли на Гапчарці біля радгоспу. Двом пощастило вижити. Один з них, Максим Сюрок, розповідав, що ішли по два і домовилися зразу падати у яму, не чекаючи пострілу. Так і зробили Максим і Трохим, у якого було четверо діток. Була ніч, ті постріляли і пішли, отак хлопці лишилися живі. Вилізли і ніби повернулися з того світу.

Як би не важко доводилося, а за фашистів 12-13-річні діти працювали біля молотарки. Спробуй сісти відпочити, так німець з’явиться та нагайкою так і перепаде. Все робили з допомогою корів, їздили по снопи, подавали збіжжя на машину. Зараз хіба діти таке знають, коли всюди задіяна техніка?! Як ми тоді сіяли, то треба було і завантажувати зерно, і їздити з сівалкою, помішуючи його. Пам’ятаю, раз як захопило колесом мою спідницю, то дивом залишилася живою.

Як у 1944-ому на кутку 6 січня відступали німці, всі раділи, що так тихо було, лише й чути було стукіт коліс і копит кінських по мерзлій землі. Вранці 7 січня, на Різдво, через лід з другого берега ставка забігли наші солдати. Скомандували на окопи, за Попівку, куди пішли німці. Там добряче натрудилися люди. Потім були там і танки, і літаки, горіли хати. І були ще в нашому селі німці, багато горя наробили, багато вбивали  й мучили людей. А коли остаточно покидали  село, то замінували його. Наші військові просили ходити дуже обережно.

Згодом нам треба було йти кагати з буряками розкривати. Одним дівчатам загадали йти у напрямку Стецівки, іншим — до вітряка на гору. Як розтавав сніг, там не вода текла, а кров. Дівчата, що пішли до вітряка, побачили обабіч дороги гарну тарілку. Одна з них узяла грудку і кинула — стався страшний вибух і дві дівчини загинули, а третій поранило ногу. Іншим разом двоє хлопців пішли провідати свою хату після німців. Лише устигли за хвіртку взятися — та там навіки й лишилися після вибуху. Солдати, які розміновували Іскрене, таку купу того заліза навезли до тракторної бригади, заввишки, як хата.

Я їздила коровами до станції накосити люцерни і не могла того зробити, бо кругом траплялися мертві. Вся озимина, навіть у жнива було видно, з’їжджена танками. Урожай той збирали вручну — і на носилках до молотарки, аби хоч на сівбу лишилося.

Згодом мене разом з Ніною Медушівською, Тетяною Закревською з колгоспу відправили до Києва на будівництво. Там у Дарниці жили в землянках, давали по 300 г хліба і самі шукали їсти.

Додому повернулася вже після Дня Перемоги, трудилася в ланковою. Діхтяр Євдокія набрала у ланку жінок, а я дівчат. Дуже вже тяжко довелося трудитися, бо все ж вручну, і садили, і копали. Багато було несправедливості. Насилу вирвавшись без документів з того колгоспу, трудилася у швейному цеху Ватутіного.

Згодом, коли в село прийшов працювати Іван Михайлович Брусліновський, відразу у школі стало 11 класів, приміщення добудували і за дороги взявся. Сьогодні село змінилося до невпізнанності. Приємно, що там діє господарство і достатньо роботи.

Актуальні новини

КОЛИ МЕДИКИ ПРИЇДУТЬ НА ВИКЛИК

on 16 серпня 2018

Як відомо більшості громадян, швидку допомогу потрібно викликати тоді, коли у цьому справді є необхідність. Попри те, є жителі району,...

У Надточаївці і Соболівці карантин

on 10 серпня 2018

На Шполянщині на загальній площі 10 га запроваджено карантин через поширення американського білого метелика.

До уваги платників податків, які здійснюють реалізацію технічно складних побутових товарів!

on 10 серпня 2018

З 1 січня 2017 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів...

Скільки коштують вибори

on 10 серпня 2018

«Дух виборів» уже витає над країною — до них залишився рік. Обрати керманичів для народу — «задоволення», як відомо, небезкоштовне...

Плануйте вихідні

on 10 серпня 2018

З 24 по 26 серпня (п’ятниця — неділя) неробочі дні у зв’язку зі святкуванням 27-ї річниці нашої незалежності. Відпрацьовувати їх,...

Чи погодилася «Укрпошта» з пропозицією матусян

on 06 серпня 2018

Ще у травні «Укрпошта» оголосила про плани зміни формату роботи своїх відділень у селах. Частину відділень, як повідомив у соцмережі...

А на районну лікарню грошей немає?

on 06 серпня 2018

Напружена ситуація з виплатою заробітної плати персоналу Шполянської центральної районної лікарні виникла наприкінці липня.

Copyright © Офіційний сайт газети «Шполянські Вісті». Всі права захищено. При використанні наших публікацій посилання на «Шполянські Вісті» обов’язкове.