­Поділіться новиною

Будь ласка, заповніть всі обов'язкові поля.
Я згоден з вашими правилами і умовами
Відправляючи цю форму, ви приймаєте нашу політику конфіденційності.
captcha
Перезавантажити
Поділитись новиною
Вівторок, 21 листопада 2017
-------------------------------
 
Ми на Facebook
 
<< < листопада 2017 > >>
пн вт ср чт пт сб нд
    1 2 3 4 5
6 7 8 9 10 11 12
13 14 15 17 18 19
20 21 22 23 24 25 26
27 28 29 30      

До 72-ої річниці перемоги у Другій світовій війні дожили не так вже й багато ветеранів, її учасників. Згідно з даними районної організації ветеранів війни і праці, таких осіб трохи більше двадцяти. Це дідусі й бабусі, яким сьогодні від дев’яноста до ста років. Не всі вони в останні роки через немічність можуть прийти навіть на парад з нагоди Дня Перемоги 9 Травня.

Проте майже всі досі пам’ятають події своєї героїчної минувшини. Інколи зізнаються, що справи кількаденної давності так не пригадають, як роки окупації і звичайно ж день, коли почули довгождану новину про Велику Перемогу.

Не міг обминути ці трагічні й героїчні події у своїх дослідженнях і матусівський краєзнавець Іван Яхно. В одній зі своїх книг «Сторінки з історії села Матусів» він вмістив розповіді односельців про їхню участь у Другій світовій війні, яку в нас більше схильні йменувати Велика Вітчизняна.

«Ветеран Великої Вітчизняної війни, житель с. Матусів, полковник запасу Колесніков Яків Васильович розповідав:

— Я — учасник війни з першого її дня. Запам’яталися бої під Москвою. Ми захищали Волоколамське шосе. Це майже 100 км від Москви. Натиск ворога був силенний. Німці рвалися до Москви — столиці нашої держави. Вони кинули на Москву свої відбірні сили. В час бою я був у танку. Екіпаж складався із чотирьох чоловік, а командиром танку був мій товариш Олександр Кочетов. Ми зайшли фашистам з лівого флангу. Знищуючи піхоту ворога та роздавлюючи гусеницями ворожі гармати, просувались вперед. Та несподівано танк став і загорівся. Ми покинули його і побігли до лісу. Захисні білі комбінезони допомогли зробити це непомітно. Маневруючи, бігли лісом. Раптом побачили за кілька метрів німецький танк. Два гітлерівці ремонтували його. Ми завмерли і ждали закінчення ремонту. Коли німці збиралися залізти в танк, Саша випустив чергу з автомата. Ми сіли в німецький танк, котрий послухав умілих рук Саші.

Виїхавши у тил німцям, били їх із їхнього ж танка. Німці нічого не розуміли і в паніці почали тікати. Свої теж ледве не підбили. А коли побачили нас, то обнімали, поздоровляли. За цей вчинок весь екіпаж танка був нагороджений медаллю “За Відвагу”. Жаль лише Саші. Він загинув у наступному бою.

Брали участь у обороні Москви і залишилися живими ще два жителі нашого села — рядовий Коломієць Федір Якович та старший сержант Кисленко Олексій Васильович. Вони нагороджені медаллю “За оборону Москви”.

Героїчна Сталінградська битва 1943 року, взяття в полон 91 тис. німецьких солдат і офіцерів на чолі з фельдмаршалом Паулюсом остаточно підірвали моральний дух німецьких завойовників. Сталінградська битва стала корінним переломом у ході Великої Вітчизняної війни на користь СРСР. З крові і великих втрат, із горя і страждань виростала слава радянських солдат, радянського народу, народжувалася Перемога.

Брали участь у обороні Сталінграда воїни і села Матусів: рядовий Драпеза Іван Олександрович, старшина Полтавець Леонтій Савович, гв. сержант Пархоменко Григорій Миронович, старшина Тугай Макар Никифорович, майор Мар'ян Іван Микитович, ст. лейтенант Полтавець Пантелей Лукович, капітан Векліч Василь Порфирович. Всі вони нагороджені медаллю “За оборону Сталінграда”, дожили до перемоги і повернулися в рідне село.

Та ворог був ще досить сильним. Відступаючи, він чинив шалений опір, часто переходив у наступ, не шкодуючи в боях живої сили і техніки.

На початку грудня 1943 року йшли запеклі бої за наше обласне місто Черкаси. Два дні радянські війська штурмували добре укріплене місто над Дніпром. Лише за четвертим штурмом 14 грудня 1943 року Черкаси було звільнено від фашистів. Але село Матусів залишалося під владою німців ще один рік і 17 днів. Лише січневим ранком 31 дня 1944 року радянські танкісти П’ятої танкової армії генерал-полковника Ротмістрова, а разом з ними і піхотинці 69-ї гвардійської стрілецької дивізії Першого Українського фронту під командуванням маршала Радянського Союзу І. Конєва увірвалися в село зі сторони Лебедина та Макіївки. Першими були, як завжди, розвідники. Їх було шестеро, найстаршому — 23 роки. Виконавши завдання, вони поверталися до своїх. Але їх виявив німецький патруль. Зав’язався бій. Було прийнято рішення: одного бійця відправити із важливими розвідданими до своїх, решті — продовжувати бій. Всі п’ятеро загинули і поховані в братській могилі на сільському кладовищі, що в центрі села.

Відлига тих днів утруднювала швидке пересування важкої техніки по розбитих ґрунтових дорогах. Танки і машини буксували. Їх витягували, а то і випихали із весняної багнюки бійці та жителі села.

Не відчуваючи опору, довгождані визволителі зайшли в село. Німці поспіхом відступали в район Цвіткового, далі — на Корсунь, де їх чекав другий Сталінград.

Жінки, старики та діти вийшли зустрічати своїх визволителів. Бійцям тиснули руки, обнімали їх, цілували, пригощали хлібом, молоком. Для поранених бійців негайно було обладнано військовий госпіталь у приміщенні школи №1. Жителі села носили пораненим продукти харчування, допомагали, чим могли.

На землях колгоспу “Комуніст” поблизу с. Станіславчик облаштували військовий аеродром для радянських бомбардувальників. Вильоти в основному здійснювали вночі у двох напрямках: Севастопольське та Корсунь-Шевченківське німецьке угрупування.

Вночі, 5 травня 1944 року, бомбардувальник УЛ-4 під командуванням молодшого лейтенанта Ухалова Веніаміна Євгенійовича, штурманів молодшого лейтенанта Петрова Григорія Івановича та Ванькова Олексія Павловича вилетів на бойове завдання в район Севастополя. Завдання було виконано успішно. Бомби попали в ціль. Щасливі поверталися додому. Та раптом літак сильно сколихнуло. У бомбардувальника влучив ворожий зенітний снаряд. До Матусівського аеродрому залишилось декілька кілометрів, коли відмовило кермо висоти. Літак став некерованим, впав на землю... Молоді пілоти загинули. 8 травня 1944 року майже усі жителі села прийшли попрощатись із радянськими соколами. Поховали їх у братській могилі, на сільському цвинтарі, поруч із раніше загиблими розвідниками.

Цю історію розповів ветеран Великої Вітчизняної війни, штурман Кічайкі Федір Олексійович, який у 50-ті роки приїздив із Ростова-на-Дону у Матусів, щоб вклонитись могилі бойових товаришів.

Радянські бійці поспішали. Вони через Шполу, Звенигородку замикали зовнішнє кільце навколо Корсунь-Шевченківського угруповання німців. В оточенні опинились 10 німецьких дивізій. Восьмого лютого 1944 року радянське командування запропонувало німцям здатись, щоб уникнути кровопролиття. Але німецькі генерали відмовилися. Двадцять п’ять днів тривала битва. На полі бою залишилось 55 тис. убитими та 18 тис. німців було взято в полон. Знекровлений ворог відступав на захід. Ніяка сила не могла тепер втримати радянського солдата. Учасниками Корсунь-Шевченківської операції були жителі с. Матусів: рядовий Берестовий Іван Іванович, рядовий Полтавець Данило Федорович та старший сержант Полтавець Семен Петрович.

Та дорога до повної перемоги була ще досить довгою, важкою і смертельно небезпечною. Лише 9 травня 1945 року замайорів над Берліном Прапор Перемоги.

Серед тих, хто підняв Прапор Перемоги над ворожою столицею, були і воїни-матусяни: єфрейтор Горбатко Іван Михайлович, сержант Горбатко Петро Федорович, рядовий Бужор Василь Іванович, рядовий Дишлевий Сергій Гаврилович, рядовий Нарадько Юхим Іванович, старшина Малюта Федір Олександрович, гвардії старший сержант Мигута Дмитро Йосипович, рядовий Полтавець Данило Федорович, рядовий Пивовар Порфирій Сергійович, рядовий Рак Пантелей Петрович, молодший сержант Чумак Григорій Іванович, єфрейтор Неборак Федір Андрійович, старшина Тугай Макар Никифорович, гвардії старшина Чорнобильський Микола Олександрович, старший лейтенант Полтавець Пантелей Лукович, капітан Векліч Василь Порфирович, лейтенант Бабенко Петро Федосійович.

За мужність і хоробрість усі вони були нагороджені медаллю “За взяття Берліна”. Не одна сотня відважних воїнів-матусян спить вічним сном в українській землі та далеко-далеко від рідного села».

З книги Івана Яхна «Сторінки з історії села Матусів»

Актуальні новини

Поросятко без довідки ветеринара несе небезпеку, або як влада зреагувала на критику ветеранів

on 16 листопада 2017

Минулої суботи і неділі на центральному ринку за участі представників правоохоронних органів, Держпродспоживслужби, лабораторії ветеринарної медицини та районного споживчого товариства...

Годуємо Європу?

on 09 листопада 2017

Експорт харчів та аграрної продукції до країн ЄС нинішнього року порівняно з минулим зріс на 39,8%, сягнувши 4,177 млрд. дол....

У «Престижі» відкриють промтоварний магазин

on 09 листопада 2017

На першому поверсі супермаркету «Престиж» тривають ремонтні роботи. Усі відділи, які працювали на першому поверсі, перенесено на другий. А шполяни...

Школи зобов’язали опублікувати фінансову звітність

on 09 листопада 2017

Школи зобов’язані опублікувати свою фінансову звітність за доходами і видатками до 1 грудня, повідомляє прес-служба Міністерства освіти і науки України.

Європа з’їла наші яйця!

on 09 листопада 2017

Чому різко підскочили ціни? Українці по своїх спорожнілих гаманцях відчули ріст агроекспорту.

Шполянську міськраду визнали порушником закону

on 02 листопада 2017

Виконавчий комітет Шполянської міської ради не провів конкурс на надання послуг з вивезення твердих побутових відходів у межах міста Шпола....

Депутат Богач відщипнув у кума земельку

on 02 листопада 2017

Нещодавно розповсюдилася інформація, що депутат об’єднаної територіальної громади, він же директор СТОВ «Маяк-Агро» (підприємство є складовою частиною СТОВ «ЛНЗ -Агро»)...

Copyright © Офіційний сайт газети «Шполянські Вісті». Всі права захищено. При використанні наших публікацій посилання на «Шполянські Вісті» обов’язкове.