­Поділіться новиною

Будь ласка, заповніть всі обов'язкові поля.
Я згоден з вашими правилами і умовами
Відправляючи цю форму, ви приймаєте нашу політику конфіденційності.
captcha
Перезавантажити
Поділитись новиною
П'ятниця, 19 жовтня 2018
-------------------------------
 
Ми на Facebook
 
<< < листопада 2017 > >>
пн вт ср чт пт сб нд
    1 2 3 4 5
6 7 8 9 10 11 12
13 14 15 16 17 18 19
20 21 22 23 24 26
27 28 29 30      

Струнка жінка в яскраво-червоному платті голосувала на обочині дороги. В руках тримала сумку, біля її ніг стояв картонний ящичок, перев’язаний мотузкою.

«Мабуть, добралася чи автобусом, чи попутнім транспортом кілька кілометрів у напрямку свого села. А тепер стоїть біля перехрестя, між лісом і жовтим соняшниковим полем, сподіваючись на доброту попутніх водіїв», — подумалося.

Далі вже їдемо удвох. В салоні відразу запищали кількаденні курчата. Лідія, так назвалася моя попутниця, їхала в одне з південних сіл району. Намагається говорити українською, хоч з відчутним російським акцентом.

— З Донбасу я приїхала. Десять років, як перебралася звідти на центральну Україну, — розповідає вона про себе. — На Донеччині залишилися моїх п’ятеро дорослих дітей. Прожила з першим чоловіком не одне десятиліття, а потім довелося заново шукати щастя. Так я прибула на Шполянщину. Деякий час проживала і працювала в одному з найбільших сіл району, а потім переїхала до іншого.

Лідія розповідає, що лише нещодавно їй вдалося вирішити велику особисту проблему. Після переїзду зі східної до центральної України вона втратила документи. На новому місці проживання досягла пенсійного віку, а тим часом паспорта не мала. Відповідно, й пенсійної виплати не отримувала.

— Куди я тільки не зверталася, а скрізь казали, що немає даних, на основі яких можна видати нові документи, — додає вона. — А без грошей як не старайся, не проживеш. Якийсь час наймалася до людей виконувати різну роботу, то городи сапала, то інші справи по господарству допомагала виконувати. Так і викручувалася.

— Ну а тепер отримуєте? — цікавлюся.

— Так, пару років тому завдяки міграційній службі мені таки видали новий паспорт і тепер нарешті отримую пенсію, господарюю, — пояснює жінка. — Роки вже не на молодість вертають. Та й світ не без добрих людей, а проблеми потроху вирішуються. Тож навряд чи шукатиму вже іншого місця проживання.

Григорій Андрусяк

Copyright © Офіційний сайт газети «Шполянські Вісті». Всі права захищено. При використанні наших публікацій посилання на «Шполянські Вісті» обов’язкове.