­Поділіться новиною

Будь ласка, заповніть всі обов'язкові поля.
Я згоден з вашими правилами і умовами
Відправляючи цю форму, ви приймаєте нашу політику конфіденційності.
captcha
Перезавантажити
Поділитись новиною
Вівторок, 23 жовтня 2018
-------------------------------
 
Ми на Facebook
 
<< < січня 2018 > >>
пн вт ср чт пт сб нд
1 2 3 4 5 6 7
8 9 10 12 13 14
15 16 17 18 19 20 21
22 23 24 25 26 27 28
29 30 31        

Павлівка завжди була частиною Матусова і водночас вважалася ніби відокремленою. Багато років тут діяв успішний і знаменитий Матусівський радгосп, де вирощували племінну худобу, розвивалася інфраструктура і навіть був свій клуб. Сьогодні тут все зовсім по-іншому. Молоді мало. Минулої п’ятниці зранку на вулиці вдалося зустріти здебільшого пенсіонерів, які поспішали до відділення зв’язку в пенсійних справах. Але кинулося у вічі, що на Павлівці навіть не всі жителі знають, що вони проживають у Матусівській об’єднаній територіальній громаді.

Валентин Олійник живе на Павлівці. Тут-таки трудився водієм у місцевому гаражі. Наприкінці тижня поспішав у справах до сільради, аби заплатити податок за город. При згадці про сільську владу він говорить про збори жителів Павлівки, де хотіли облаштувати смітник.

— Боремося проти тих смітників, а чи вийде по-нашому? — чи то питає, чи то стверджує він. — А взагалі я до них стараюся не звертатися — безрезультатно. Купив хату на Павлівці, думав, що хоч рибку на пенсії ловитиму у ближньому ставку, а від нього й сліду не залишилося, все лісом поросло.

З першого липня нам вже й пошту припинили носити. Тепер самому треба йти за газетами і пенсією до найближчого відділення зв’язку. Воно, як звикли казати матусяни, знаходиться «в заводі» (тобто на території колишнього цукрового заводу, від якого залишилися одні розвалини).

— Де б я чув про ту громаду, коли увесь час вдома товчуся?! Баба вмерла, а я сам залишився і майже нікуди не виходжу, — зізнається Анатолій Осмолов, при згадці про дружину втираючи скупу чоловічу сльозу. — Трудився водієм на вантажівках в автопарку, потім в радгоспі — на самоскиді.

Анатолієві Олексійовичу теж болить питання припинення роботи відділення зв’язку.

— Приїжджав сільський голова, аби вирішити питання відкриття в «радгоспі» смітника, була сходка. Він нам сказав, що не в його силах відстояти від закриття поштове відділення, — додає пенсіонер.

На запитання про умови проживання на Павлівці пенсіонерка Галина Миронець відповідає, що так живеться, що краще б не жилося. Понад двадцять років тому вона овдовіла. Сільську владу не знає і не звикла скаржитися.

— Коли гірко, то сяду, виплачуся, та й далі працюю. Наша влада зробила так, що однакову виплату отримують і ті, хто працював, і ті, що ні, — пояснює жінка своє розчарування ситуацією в країні. — Я змолоду часто хворіла, тож довелося змінити кілька місць роботи. Спочатку пішла дояркою, трудилася у полі, на ваговій. Їздила в столицю на виставку досягнень народного господарства. Увесь час, доки працювала, співала у павлівському хорі, бо змолоду мала гарний голос.

Пенсіонер Петро Коваленко, також колишній водій радгоспу, вийшов з подвір’я випровадити дружину до відділення зв’язку, а сам залишився на господарстві. Проживає він в одному з кількох однакових будинків, які ще в колгоспні роки наділяли працівникам господарств.

— Починали будувати ці хати ще за часів радгоспу, а потім оголосили, що хто хоче брати будинки, аби добудовували самі. Щоправда, матеріали надавали.

Був час, коли люди мали роботу, місцевий ставок був повен людською птицею. А в новозбудованому гаражі радгоспу лише автомашин було більше п’ятдесяти.

Зараз на Павлівці, на території колишньої ферми господарює Василь Васильович Видай. Він відновив деякі об’єкти, посадив молодий сад, людям городи оре безкоштовно і зерно на паї отримуємо. Хтось пішов до інших орендарів. А мені чого з кимось іншим справу мати, коли наш орендар тут, на місці? Коли б до нього не звернувся, завжди вислухають і допоможуть.

Петро Андрійович ділиться планами, що потрібно б уже й хату відремонтувати, особливо покрівлю. Та на все потрібні гроші, і немалі. А ще він виносить з хати книгу «Історія Матусівського державного племінного заводу», яку зберігає ще з того часу, як їх безкоштовно вручали людям після зборів у заводському клубі.

Сергій Ситник один з молодших жителів Павлівки. Нині він без роботи, та на життя не скаржиться.

— Мене все влаштовує у Матусівській громаді. Наша вулиця освітлена, а раніше цього не було, — вважає він.

С.С.Ситник згадує про сходку з приводу утворення на Павлівці смітника і зауважує, що довкола й так багато смітників, тож ще один аж ніяк їм не треба.

Доки спілкувалися з жителями Павлівки, дорогою проїхали кілька молоковозів, які щодня збирають у селян молоко. Колишній ветеринарний фельдшер ВікторТерпіловський — один з тих, хто тримає корову і здає молоко заготовачам, яке нині заготовляють по чотири гривні за літр. Він розповідає, що до них їздять молоковози кількох переробних підприємств.

— Клубу немає — розібрали. Те ж саме стосується і дитячого садка, — розповідає він. — Коли вже неставало роботи, я розрахувався і став на облік у центрі зайнятості, а незабаром люди почали отримувати паї. Наділили їх і тим, хто всього кілька місяців працював у радгоспі, а мені не дісталося, хоч віддав роботі не одне десятиліття.

Біля іншого подвір’я Павлівки зібралися сусіди Стригуни та Наталія Калюк.

— У нас на Павлівці хотіли зробити сміттєзвалище, — не приховує свого невдоволення такою ідеєю Н.Калюк. — Це щоб не лише ми, а й з сусідніх населених пунктів сміття звозили.

— Зробили ОТГ чи як його, я й вимовити до пуття не можу. Таке тепер у «Комуністі» (старше покоління матусян досі називає центральну частину села за назвою колишнього колгоспу) гладять-прибирають. У них порядки та й добре їм, — обурюється пенсіонерка Євгенія Стригун, яка пасе біля дороги гусенят. — У Станіславчику свій голова чи староста, а нашу бідну Павлівку вже так загребли, закинули. Тепер вже ось і пошту хочуть закрити! А там, дивись, і медпункт припинить свою роботу… Тоді як нашого сільського голову що не спитай, то він нічого не знає.

— Ось бабі по-сусідству вісімдесят з лишком років, зігнута насилу ходить, — продовжує Наталія Калюк. — Скажіть, як їй дійти до відділення зв’язку за пенсією? А є ж і лежачі старі люди.

Бачите, сьогодні всі люди поспішають за пенсією у заводське відділення зв’язку. А з наступного місяця треба буде їхати аж у центр села, який від Павлівки відділяють зо п’ять кілометрів!

Та проблеми не лише у пенсіонерів. Уже з десяток років дитсадок працює при школі. Та в Матусівській школі №2 досі немає дитячого майданчика. Стоять два пеньки, альтанка, яку ще з радгоспного дитсадка перевезли сюди і одна така ж стара й іржава гірка. Новий дитячий майданчик лише обіцяють. Ми готові вже й самі по кілька сотень гривень здати, аби лише робилося щось для малечі.

Доки жінки розповідають про своє життя-буття, чоловік Є.Стригун Леонід Стригун сідлає велосипеда їхати по пенсійну виплату. І доки у державі стверджують, що громади — то розвиток, жителі Павлівки поки що цього не помітили і не відчули.

Ольга Гриценко

Copyright © Офіційний сайт газети «Шполянські Вісті». Всі права захищено. При використанні наших публікацій посилання на «Шполянські Вісті» обов’язкове.