­Поділіться новиною

Будь ласка, заповніть всі обов'язкові поля.
Я згоден з вашими правилами і умовами
Відправляючи цю форму, ви приймаєте нашу політику конфіденційності.
captcha
Перезавантажити
Поділитись новиною
Понеділок, 20 серпня 2018
-------------------------------
 
Ми на Facebook
 
<< < червня 2018 > >>
пн вт ср чт пт сб нд
        1 2 3
4 5 6 7 8 9 10
11 12 13 14 15 16 17
18 19 20 22 23 24
25 26 27 28 29 30  

Мирона в селі знають всі. Коли ще був малим хлопчаком, більшість односельців його жаліли. А як же інакше, хто батько Мирона — ніхто не знав. А матір позбавили батьківських прав через вживання алкоголю ще коли хлопцю 8 років виповнилося.

Як і його ровесники, ходив до школи, а після закінчення 9 класу вступив до місцевого ПТУ.

Увесь цей час хлопцем опікувалася його старша сестра Марія. Вона рано вийшла заміж, але їй в сімейному житті пощастило. Чоловік був роботящий, Марію любив і до Мирона ставився добре. От і взяли до себе хлопця, оформили опікунство до досягнення Мироном повноліття.

Все б добре, та десь у класі 7-му в Мирона почали проявлятися нахили, про які Марія з чоловіком навіть й думати не хотіли. У вчительки зник гаманець з грошима, а сусід по парті раптом загубив новий мобільний телефон. Спочатку на Мирона не думали, а от коли вдома сестра побачила в його портфелі той злощасний мобільник, стало зрозумілим, що юнак почав красти.

Ніякі вмовляння не допомагали, з часом ще й хуліганити почав. Під час навчання в місцевому професійно-технічному училищі Мирон часто навідувався додому. Його приїзду стали боятися не лише рідні — й в селі пішов поголос: «Мирон приїхав – щось станеться». Так і було. То в сільському парку новий тин потрощили, то у одного з селян велика сума грошей зникла. Доводили провину Мирона, але тому що неповнолітній, карали громадськими роботами. «Головний біль на нашу голову, — в серцях сказав колись сільський голова. — Нічого не можемо з ним зробити, нікого не слухається, не хоче нормально жити і працювати».

Працювати Мирон й не збирався, а громадських робіт теж почав цуратися, переховувався. Коли йому виповнилося 18-ть, Марія прийшла до сільради, аби виписати брата з житла. «Не можу я терпіти його вибрики, боїмося з чоловіком, що він і нас обнесе». Довелося сільському голові піти їй назустріч.

Зараз Мирон перебивається у своїх дружків (таких в селі кілька чоловік), а у сільраді ламають голову, бо за законом Мирону як дитині-сироті потрібно придбати житло. «Він краде, а ми йому хату повинні купувати, — бідкається сільський голова. — Чи він там житиме?»

Валентин Горенко

Copyright © Офіційний сайт газети «Шполянські Вісті». Всі права захищено. При використанні наших публікацій посилання на «Шполянські Вісті» обов’язкове.