­Поділіться новиною

Будь ласка, заповніть всі обов'язкові поля.
Я згоден з вашими правилами і умовами
Відправляючи цю форму, ви приймаєте нашу політику конфіденційності.
captcha
Перезавантажити
Поділитись новиною
Четвер, 18 січня 2018
-------------------------------
 
Ми на Facebook
 
<< < травня 2017 > >>
пн вт ср чт пт сб нд
1 2 3 4 5 6 7
8 9 10 11 12 13 14
15 16 17 18 19 20 21
22 23 24 26 27 28
29 30 31        

25 листопада. День пам’яті жертв Голодомору 1932-33 рр. Я запалила на вікні свічку рівно о 16-ій годині. Пом’янула свою бабу Таню та сестру матері, яка в 10-річному віці померла від голоду. Померли вони в один день, а мама моя в 13-річному віці залишилася сама в хаті і дивом вижила.

Прах моїх рідних покоїться на цвинтарі Соболівки зліва, коли заходиш на кладовище, вірніше, коли підходиш до початку кладовища. Пам’ятаю своє післявоєнне дитинство, 5-6 років після закінчення війни, коли ми, діти, бігали по цвинтарю між могилками тих, хто помер голодною смертю. Там було чисто, навколо могилок розрісся барвінок. Особливо виділялися дитячі гробики, їх було багато. Могилки обробляли крадькома, бо замовчувався злочин проти народу України.

Помалу цвинтар, де поховані мученики, заростав чагарниками, кущами. І так заросло на сьогоднішній день, що неможливо пройти до могилок моїх рідних. І ніби й у церкві 25 листопада правилася літургія, ніби й хрест стоїть біля церкви невинно убієнним, але що ж ми пам’ятаємо, яку пам’ять ми демонструємо нащадкам?

На одній зі сходок села я розповіла про це і почула у відповідь: немає коштів. Влада змінюється, та все це залишається без уваги. А які кошти потрібні? Невже важко організувати людей і розчистити цвинтар? Там немає пам’ятників, хрестів, а лише горбики землі. Працюють же люди й від центру зайнятості, роботу яких частково оплачує сільська рада. То може, досить відмахуватися, а варто стати і навести лад над цьому цвинтарі?

На Кіровоградщині, де я проживала 25 років, на кладовищі працював чоловік, він отримував зарплату за догляд місця вічного спочинку односельців. На цвинтарі заборонено було садовити дерева, воно стояло чисте. А в нас страшно зайти – кущі і чагарники. Шкода, що мені немає чим сфотографувати це неподобство – нехай би весь район подивився, як ми бережемо пам’ять ні в чому не винних, особливо дітей, які просили в матері їсти, а вона їх не могла нагодувати. А свічку на вікні ми знову запалимо обов’язково…

Зоя Оксентіївна Колос, с. Соболівка

Copyright © Офіційний сайт газети «Шполянські Вісті». Всі права захищено. При використанні наших публікацій посилання на «Шполянські Вісті» обов’язкове.