­Поділіться новиною

Будь ласка, заповніть всі обов'язкові поля.
Я згоден з вашими правилами і умовами
Відправляючи цю форму, ви приймаєте нашу політику конфіденційності.
captcha
Перезавантажити
Поділитись новиною
Вівторок, 18 червня 2019
-------------------------------
 
Ми на Facebook
 
<< < березня 2018 > >>
пн вт ср чт пт сб нд
      1 2 3 4
5 6 7 9 10 11
12 13 14 15 16 17 18
19 20 21 22 23 24 25
26 27 28 29 30 31  

— О, стоїть, мов до стовпа прив’язаний!

— І мовчить, наче сова...

Василь сплюнув, бо саме на ходу лузав насіння. А коли він курить або «бавиться в семечки», то завжди плюється. Василеві ніколи розсиджуватись і насолоджуватись життям. А лузати насіння — хіба не насолода? Про сигарети він мовчить, бо дуже подорожчали... У Ольги нічого з рота не вилітало, бо вона культурна і знає, що таке — брудні руки. Колись медучилище навіть закінчувала.

А Степан таки стоїть. Курить і стоїть. Поспішати кудись Степанові немає сенсу. Куди і пощо? Ні дітей, ні онуків... Ото, зважаючи на його вік — онукам зараз було б по десять-п’ятнадцять (плюс-мінус) років. Ними б займався і мав би причину кудись рухатися, бо хата таки того руху вимагає. Звідки тим онукам взятися, коли Степан жодного разу не одружувався?

Олька знає про причини Степанового холостяцтва. Вона медичне училище закінчувала! Інші не знають — тільки здогадуються. Степан у їхній окрузі не покрив жодної дівки чи молодиці. Навіть Катьку Московитку, а Катьку покривав усяк бажаючий.

Марія жене корову. Одну! Торік мала дві, та восени одну продала. За скільки — не зізнається. Казав Михайло Козаринник, що добре вторгувала. А куди гроші поділа — Марія відмовчується. Може до банку на той, як його — депозит поклала? Може! Але банкам нині тільки довірся! Була б дурна Марія, коли б до банку! Вже ліпше старим методом — під підлогу, а чи поміж білизни...

Гнат торохкотить возом, запряженим одним конем. Той кінь іде все боком — боком, та віз котиться по прямій і у рів не скочується. Гнат каже, що кінь у нього мудрий. Мудріший за його жінку — Катерину Головату. Бач, хоч і Головатою пишеться, а дурна!

Малий Віталік жене гусей на ставок. Бабуся пообіцяла йому смартфон. Як буде добре гусей глядіти, то буде йому той смартфон! Віталік найбільше в житті любить смартфон. Любить більше, аніж маму, яка на заробітках у Італії. Мама про це не знає, бо Італія далеко.

До крамниці вчора завезли різних смаколиків — чіпси, сухарики, горішки і кока-колу. Хлопці — Вовчик, Дмитрик і Гордійчук уже там! Вони простої води з криниці не п’ють! Вони що — гірші за тих, що в місті? їхні матері також в Італії. І ті троє — вже кожен при смартфонові та у навушниках. Вже вони нікого не чують, і гусей їм не треба пасти, бо їхні матері хоч в Італії прибиральницями та доглядальницями гарують, проте тут у селі вчительками числяться. Якось не личить дітям педагогів за гусьми бігати. Цим трьом, вважай, смартфони — на халяву! їм працювати не треба, бо мають вчених тата з мамою! І бабусі з пенсії відкладають, аби малеча тішилась тими забавками. На селі найбагатшими є бабусі-пенсіонерки! їм нічого не треба, а пенсія регулярно щомісяця надходить! Якщо не вмирати, то можна і мільйонером стати! І дідусі у хлопців гарні! Тільки дід Вовчика, теж — Вовчик — Володимир Владимирович, значить — часто випиває. Кажуть, мають його підшивати. А на то лікар гроші вимагає, а жінка діда Вовчика пані Настя, себто — бабуся того Вовчика, що з смартфоном, гроші дати не хоче. Каже — нехай заллється, худобина проклята!

На подвір’ї у Зеника і Світлани щось димить. То не хата часом горить? Ні, то шашлична випускає ароматний дим, жар наганяє, аби м’ясо добре спеклося. Зеник зі Світланою батрачити на землі не бажають. Не люблять вони того. У них все — як у місті! Навіть клозет у хаті поставили. І справді — навіщо їм той город та скотина?! Зеник дале-кобійником вже котрий рік баранку крутить, а його Свєтка у райцентрі аж п’ять крамничок держить. Ото сила! Ото грошва! Кожен би у їхньому селі хотів так жити! І у кожного тоді у хаті клозет би мався! І ще оповідають, та певно — брешуть, що Світлана, поки Зеник у рейсі, грішить із директором ринку. Але хто то видів? І хто то може знати?

Шашлики вони он бач як дружно смажать! Шваркоче на усе село... А потім на подвір’ю у танці до упаду під зорями і круглим місяцем.

Одне слово, так.... У селі кожен чимось зайнятий та має нагальні і невідкладні справи. Тільки отой Степан наче не їхній, наче приблуда якась, наче не з їхнього села, наче тут не вродився і до їхньої школи не ходив... Оповідали, що тросом його вдарено, ще коли він на буровій працював.

Степан щодень стовбичить на воротях, а спитайте його про щось... про життя там... про Путіна і АТО... про Саакашвілі і Юльку — не відповість, жодним словом не обізветься. Наче глухий, наче почепив собі на вуха оті навушники, що нині уся молодь носить. І не тільки молоді. Вже дехто зі старих також встромив у вуха ті дві гашетки — і зробився не тільки глухим, а й не зрячим. Нікого на вулиці не помічає. Кончіта — одним словом.

Степан стоїть... Один, самотній як палець. Очі заплющив, жоден м’яз на обличчі не грає. Може, вмер? Але ж стоїть? Чи буває, щоб отак навстоячки вмерти і не впасти? Стоїть Степан отак ще відтоді, як розвалився СРСР. Став і скам’янів акурат тієї днини, як на сільраді вивішували наш прапор. Олька то добре пам’ятає, бо вона вчена — медучилище закінчувала... Усі тоді, коли чіпляли прапора та встановлювали інформаційний стенд «РУХ-інформ», а згодом насипали курган слави полеглим героям з березовим хрестом на вершечку, щоправда — той хрест насправді не з берези, а з металевих труб, гарно зварених та пофарбованих відповідно «під березу», труби ті Іван Губар поцупив на тепловій електростанції, усі раділи! Про Італії та Польщі навіть не здогадувались. Вони — ті Польщі з італіями — наче айсберги в океані здалека туманно проглядались. А Степан уже тоді ніби знав, а чи здогадувався, що розпочнеться прапором, а завершиться італіями. От і мовчав, от і не реагував, от і не радів укупі з іншими. Мудрий який? Певно — пророк?! Отой, про котрих Біблія пише...

Тільки який зі Степана пророк? Що, не знано: його батько конюхом у колгоспі працював, а мати — у ланці. Буряки полола і усе, шо потрібно...

Пророки — вони, певно, тільки від олігархів народжуються, бо там гроші є, аби на пророка вивчитися. А коли ти син конюха, а сам доріс до механіка-бурильника, то, вважай це за прогрес. Може, колись твій нащадок отак поступово, поетапно та посходинно і до самого пророка дістанеться...

Стоїть Степан і не знає, що він пророк. Просто йому нудно і нецікаво. Він уже не проти того, аби вмерти, бо така нудьга довкруж, що аж на душі скрегоче. Тільки кому про це зізнаєшся? Усі такі зайняті та заклопотані! В усіх справи невідкладні та плани аж до небес! А він усе життя не до неба тягнувся, а вглиб землі, бурив її бідну, наче заштрики ставив...

Крокує Василь... За ним Олька...

— Чи вже відкрився магазин? — Олька.

— А я по чім знаю?! — Василь.

Щасливі такі йдуть. Цілеспрямовані! Розмови їхні такі усе ділові і конструктивні. Варто послухати...

— До Італії хлопів чомусь не пускають! — Василь.

— Певно, бо там своїх повно! — Олька.

— Ага, то наші баби їм за прислугу?

Відповіді не чути. Нема кому дати відповідь. Олька не «в темі», хоч і вчена — медучилище закінчувала... Давно, правда, ще при Брежнєві... А у «стовпа», що стовбичить на воротях і так нагадує Степана — хіба спитаєш?

— О, Петро до Росії на заробітки вибрався! До Москви... Кажуть — добре там є...

— А війна?! — бідкається Василь.

— Та ж війна не в Москві!

— Коли то все скінчиться? Ади, як люди багатіють! А ми що — горобців лічимо...

Прибігла Мілька і сповістила на весь магазин та прилеглу територію, де на пеньку розпивають горілку і грають в карти, що Степан став пам’ятником — геть скам’янів...

— Що?!

Усі поспішили дивитися.

У Степана очі голубі-голубі!.. У чоловіків таких очей не повинно бути! І не бувають! Так сказала Олька. А вона у анатомії петрає...

Через ті очі усі вирішили, що Степан став... Тут уточнення зробили — відразу, шо називається — на ходу: не пам’ятником він став... не пам’ятником Хіба у пам’ятників бувають голубі очі? Ні! Отож... Він — ангел...

З тим усі погодились і розійшлися, обговорюючи наступний похорон...

Ігор Гургула,  новела зі збірки «МАПУЧЕ»

Актуальні новини

Атака з повітря

on 12 червня 2019

В Україні триває масовий літ метеликів Чортополохівки. Науковці стверджують, що в основному вони мігрують з Північної Африки, однак, можливо, перезимовують...

Дарована нерухомість

on 12 червня 2019

«Під час шлюбу я набула будинок на підставі договору дарування. Чи буде він при розлученні вважатися спільною сумісною власністю подружжя?»...

У місті провели стерилізацію собак

on 05 червня 2019

3 червня у Шполі продовжилась розпочата у минулому році робота, спрямована на зменшення кількості безпритульних тварин гуманними методами.

Обійшлося без тяжких наслідків

on 05 червня 2019

Ввечері минулої суботи в місті і деяких населених пунктах району спостерігалися пориви вітру до 15-20 метрів за секунду. Як повідомляють...

Додаткові вихідні для шполян у червні

on 05 червня 2019

Червень принесе додаткові вихідні дні, адже на цей місяць в Україні випадає аж два офіційні державні свята.

Сотні тисяч гривень — на громадські роботи

on 05 червня 2019

Налагодження й розширення співпраці з об’єднаними територіальними громадами є одним із пріоритетних завдань Шполянської районної філії Черкаського обласного ...

Дільничних замінять офіцери громад

on 30 травня 2019

В Україні стартує проект “Поліцейський офіцер громади” для роботи в об’єднаних територіальних громадах. Про це повідомляє прес-служба МВС.

Copyright © Офіційний сайт газети «Шполянські Вісті». Всі права захищено. При використанні наших публікацій посилання на «Шполянські Вісті» обов’язкове.