­Поділіться новиною

Будь ласка, заповніть всі обов'язкові поля.
Я згоден з вашими правилами і умовами
Відправляючи цю форму, ви приймаєте нашу політику конфіденційності.
captcha
Перезавантажити
Поділитись новиною
П'ятниця, 24 травня 2019
-------------------------------
 
Ми на Facebook
 
<< < травня 2019 > >>
пн вт ср чт пт сб нд
    1 2 3 4 5
6 7 8 9 10 11 12
13 14 15 16 17 18 19
20 21 22 23 24 25 26
27 28 29 30 31    

Шевченка земля дорога, доволі жить в журбі,
Рятунку сонце вогняне, ми світимо тобі,
Усім бійцям, що йдуть вперед, ти матір’ю була.
А тих, хто впав у скорбний час, до себе прийняла.

Ці слова належать перу Григора Гімушовича Акопяна – одного із тих, хто віддав своє життя за Шполянщину узимку 1944 року. Однак, досліджуючи дні визволення Шполянського району від німецько-фашистських загарбників, дізнаємося сьогодні чимало нового. Тому погоджуся із відомим істориком Другої Світової війни Олексієм Ісаєвим, що «історія Другої Світової війни ще не написана». Навіть на місцевому рівні. Добре, що ми сьогодні живемо в інформаційну епоху, коли стан поінформованості з того чи іншого питання визначається  наявністю  виходу у мережу Інтернет та бажанням пізнання.

Щодо теми війни, на сьогодні активно діють три бази даних: «Мемориал», «Память народа» и «Подвиг народа», які представляють собою електронний архів документів частин і з’єднань Червоної армії 1941-1945 рр. Серед них: журнали бойових дій, нагородні накази, іменні списки загиблих, плани, донесення, облікові картки братських могил всіх населених пунктів колишнього СРСР тощо. Відбулася так звана «архівна революція», коли масовий доступ до архівних матеріалів дозволяє заново переглянути здавалося б вже давно відомі речі, і, можливо, відкрити щось нове. Подати історичні події так, як вони були насправді, без зайвих припущень і домислів. Далі – по порядку, розпочнемо із райцентру.

Облікова картка військового поховання №446 (датована травнем 1992 року) встановленої у 1952 р. братської могили у Шполі, подавалася за підписами міського воєнкома майора Павлова та першого заступника представника Президента України Гришка. Шефи – міськрада та АТП-17150. У могилі поховані 164 воїни, з них відомих – 160, імена ще 4 воїнів залишилися невстановленими. Серед похованих під пунктом 2 знаходимо ім’я Акопяна Григора Гімушовича і дату загибелі – 4 лютого 1944 року. Знаходимо й імена інших 11 воїнів, що загинули того дня, зокрема: Верігін О.М., Волторніст Г.В., Воронін К.І., Кондратьєв І.П., Кузьмінець М.С. (згаданий двічі), Ночовний К.О., Орловський О.О., Піскунов П.П., Сілко І.І., Терновий І.П., Цепелєв О.І.

Подальші пошуки дозволили встановити, що семеро з них були однополчанами Григора Акопяна. Їхньою частиною виявився… 71 окремий танковий полк 11-ї гвардійської кавалерійської дивізії. Дане з’єднання не мало жодного відношення до 20-го танкового корпусу 5-ї гвардійської танкової армії, яка добре відома старшому поколінню шполян. 11-а гвардійська, як і підлеглий їй танковий полк, входила до 5-го гвардійського кавалерійського корпусу.

В іменному списку загиблих даної дивізії за період 28 січня – 20 лютого 1944-го – 315 імен, серед загиблих 71-го окремого танкового полку знаходимо імена ще 7 воїнів, які чомусь не вказані на міському меморіалі в Шполі: Жихарєв М.О., Курякова Н.С., Казієв Ш.І., Калита І.Г., Панченко В.П., Трофімов М.В., Супрятник О.П. (дані українською мовою). Загалом 4 лютого 1944 р. полк втратив у Шполі 15 чоловік. Першим місцем їх поховання стала північна околиця міста.

В цьому ж списку вказано звання, посади та спеціальності полеглих. Старший сержант Григір Акопян не був командиром танка, за спеціальністю він – старший радіотелеграфіст. Натомість, до екіпажів танків Т-34 належали: механік-водій старший сержант Кирило Ночовний, командир башти старший сержант Михайло Кузьмінець, стрілок-кулеметник сержант Шалва Казієв, командир башти старший сержант Олександр Супрятник. Імена Казієва та Супрятника, як і санінструктора Н.С. Курякової, на шполянському меморіалі не вказані.

Щодо нагород Григора Акопяна, серед досліджених документів нагородні накази на його ім’я віднайти, на жаль, не вдалося. Що доволі дивно, бо, скажімо, на спеціалізованому сайті «Подвиг народа» на сьогодні зібрані матеріали на майже 1,5 мільйона нагороджених.

Даний сюжет цілком яскраво описує ситуацію, яка склалась не лише в Шполі, а й в інших населених пунктах району. Зокрема в Лебедині з самого часу війни живе переказ, як у місцевості Грабова Балка гинули під час прориву на Вільшану та Городище козаки вже згаданого кавалерійського корпусу. За спогадами жителів села, козаків тоді побили міцно, лягло їх на лебединську землю не один десяток, а може, й сотень. Дехто з них був згаданий у 1960 році, коли біля 2-ї школи було влаштовано братську  могилу. Та далеко не всі. Якщо на тій, майже 60-річної давності, табличці вказано імена близько 10-ти «донців-молодців», полеглих 30 січня – 1 лютого 1944 р., то на сьогодні вдалося встановити забуті імена ще 22-х осіб. Тому, наразі маємо загальну цифру 32 особи – це без офіцерів і лише по Лебедину.

А заслуги цього корпусу перед нашим районом великі. Достеменно відомо, що вони визволяли Матусів, Мар’янівку, Надточаївку, Бурти, Топильну, Шполу, Сигнаївку… Мною особисто встановлено факт, що із 62-х козаків 43-го гвардійського кавалерійського полку 12-ї гв. кд., нагороджених полковим наказом №1/н від 22 лютого 1944 року, 23 були нагороджені за визволення села Сигнаївка і розміщеної поруч залізничної станції, ще шестеро – за інші бої на території району.

Добре, що в пам’яті людській залишився подвиг Олександра Іриніна. А от подвиг командира мінометного взводу 43-го кавполку 12-ї гвардійської кавдивізії молодшого лейтенанта Олексія Козаря відомий менше. В бою за Матусів 31 січня 1944 р. його взводом було подавлено вогонь трьох кулеметних точок, знищено до 15 німецьких солдатів і офіцерів, розсіяно до 2-х взводів відступаючої піхоти противника, знищено до 10 парокінних підвод з продовольством, а одну з них захоплено як трофей. В тому ж бою внаслідок нальоту ворожої авіації Олексій Козарь загинув. Посмертно він був нагороджений орденом Вітчизняної війни ІІ ступеня. Вічний спокій молодший лейтенант Олексій Євтихійович Козарь знайшов у Лебедині.

В списках загиблих з козачих дивізій є ім’я Дмитра Михайловича Рядинського. Історія його життя доволі цікава. Дмитро Рядинський народився у 1924 році, 25 лютого 1943 року був призваний до Червоної армії. Дослужився до звання молодшого сержанта, у складі 63-ї кавалерійської дивізії займав посаду навідника міномету. Вважалося і було записано у дивізійних документах, що він загинув 30 січня 1944 р., був похований «в Киевской области, Шпольском районе южнее 800 м к Лебедин». Однак 21 червня 1947 р. він повернувся живим до рідної станиці. Його груди прикрашали орден Червоної Зірки, дві медалі «За відвагу», «За взяття Будапешта», «За перемогу над Німеччиною». Помер же Дмитро Михайлович 20 грудня 1960 року. Похований на батьківщині.

Сумно, та його товаришам по тому знаменитому прориву пощастило менше…

У лютому-березні 1944 р. на території Лебедина розміщувався 284-й похідно-польовий шпиталь 5-го кавалерійського корпусу. Списки зберегли імена більше 40 померлих від ран учасників боїв під Городищем і Корсунем і похованих на території села. І, як і у випадку із братською могилою в центрі, знову згадані не всі.

А бої велися під Матусовим і Буртами – опорними пунктами німців на шляху радянських військ до Городища, під Лип’янкою та Кавунівкою на зовнішньому фронті оточення, під Скотаревим та Товмачем, визволених вже пізніше, у березні, в ході Умансько-Ботошанської операції. Десятки воїнів були нагороджені орденами і медалями за ці бої, загинули смертю хоробрих вже згадані Г.Г. Акопян, О.Є. Козарь, Д.Г. Бєлогуб, А.С. Аюпов, М.М. Конотопенко…

Відомо, що 30-31 січня 1944 р. в бою за село Матусів загинуло і пропало безвісти 69 вояків 62-ї гвардійської стрілецької дивізії. Із них селянам до цього часу були відомі імена лише 16.

Скільки точно червоноармійців загинуло і померло у наших місцях, – мабуть, не скаже ніхто. Багато часу минуло, пішли від нас свідки тих подій, тож документи – чи не єдине, чим ми можемо сьогодні користуватись. А писати і досліджувати є що. А можливо, вчителі історії сільських шкіл, учнівська молодь, краєзнавці ініціюють подальші пошуки, а влада району долучиться до увічнення виявлених імен героїв-визволителів не лише на сторінках документів воєнних архівів та шпальтах газет, але й на меморіалах у населених пунктах району. Пам'ять – це єдине, чим ми можемо сьогодні віддячити загиблим визволителям.

Данило Цяпкало, магістр історії, с. Лебедин

Актуальні новини

Торгівля землею: чи готова Україна до відкритого ринку?

on 17 травня 2019

Більшість українців, як і раніше, не готові продавати свою землю. Соціологічне дослідження групи «Рейтинг» показало, що 72% громадян виступають проти...

Хто отримуватиме субсидію готівкою?

on 17 травня 2019

Вступила в дію постанова Кабінету Міністрів України від 17 квітня 2019 року за № 373 „Деякі питання надання житлових субсидій...

Місцеві інспекції з праці – поза законом?

on 17 травня 2019

14 травня Шостим апеляційним адміністративним судом прийнято постанову в судовій справі, якою задоволено позов підприємців, та визнано нечинною постанову Кабінету...

У червні українці двічі відпочиватимуть три дні поспіль

on 17 травня 2019

У червні українці відпочиватимуть три дні поспіль двічі. Причиною тому - Трійця і День Конституції.

В.О. старости звільнили від кримінальної відповідальності

on 09 травня 2019

На Шполянщині не раз траплялося, що сільських голів звинувачували у перевищенні своїх повноважень і вчиненні правопорушень. Один з них —...

Чи хочуть шполяни в ОСББ?

on 09 травня 2019

Незрозуміла на перший погляд абревіатура ОСББ — означає Об’єднання співвласників багатоквартирних будинків.

У двох районах Черкащини – жодної ОТГ

on 09 травня 2019

533 населені пункти Черкаської області ще не створили об’єднаних територіальних громад. Це понад 62% від загальної кількості. Про це повідомили у...

Copyright © Офіційний сайт газети «Шполянські Вісті». Всі права захищено. При використанні наших публікацій посилання на «Шполянські Вісті» обов’язкове.