­Поділіться новиною

Будь ласка, заповніть всі обов'язкові поля.
Я згоден з вашими правилами і умовами
Відправляючи цю форму, ви приймаєте нашу політику конфіденційності.
captcha
Перезавантажити
Поділитись новиною
Четвер, 17 січня 2019
-------------------------------
 
Ми на Facebook
 
<< < листопада 2018 > >>
пн вт ср чт пт сб нд
      1 2 3 4
5 6 7 8 9 10 11
12 13 14 16 17 18
19 20 21 22 23 24 25
26 27 28 29 30    

Коли на електронну пошту «Шполянських вістей» надійшло надруковане на 1-ій сторінці повідомлення з проханням безкоштовної публікації, було вирішено спробувати узгодити роботу щодо організації передплати.

Кілька разів довелося телефонувати на корпоративний телефон начальника центрального відділення №3, що в Шполі, але відповіді ніякої. І лише після того, як уточнили, що начальник знаходиться у своєму кабінеті та прохання передати їй про телефонний дзвінок з редакції, нарешті вдалося почути голос О.В. Шквирі.

Але розмова не склалася. Спроба уточнити, скільки в районі і в об’єднаних територіальних громадах працює поштових відділень, не вдалася. Крім загальної кількості відділень, Оксана Володимирівна не сказала нічого. Правда, стверджувала, що в Лебедині  та Матусові, де працювало раніше по два відділення, вони не скорочені, а об’єднані. А потім порадила зателефонувати в обласне відділення «Укрпошти», оскільки це не її компетенція давати подібну інформацію. Пообіцяла зателефонувати і дати телефон, за яким можна прояснити ситуацію.

Після щонайменше півгодинного очікування, пробую дотелефонуватися знову до Оксани Шквирі, але її телефон повідомляє, що вона поза зоною. Довелося йти пішки до відділення, аби той номер телефону отримати.

Заглядаю в кабінет, але господарка його відсутня. Тому стою в коридорі й очікую. Раптом з операційної зали виходить Оксана Володимирівна та, глянувши на мене, закриває перед моїм носом двері кабінету. Постоявши деякий час під дверима, відкриваю їх та заходжу до кабінету. Панянка на мене глянула і продовжує з кимось розмовляти. Скільки минуло часу: чи 10, чи 15 хвилин, сказати важко. Але ось нарешті після слів Оксани Володимирівни: «І які мої дії? А що мені робити?», розмова, здається, закінчується.

Я вже полегшено зітхнув, подумавши, що нарешті черга дійшла і до мене. Але не так сталося, як гадалося. Оксана Володимирівна бере другий телефон і знову з кимось розмовляє, вчить, як ділити та множити, при цьому кілька разів поглядаючи в мій бік, ніби хотіла пересвідчитись, чи не надокучило мені переминатися з ноги на ногу, стоячи в кабінеті.

І ось нарешті начальниця кладе другий мобільник на стіл і перепитує, як мене звати та по-батькові. А я ж грішним ділом думав, що в Шполі майже за три десятки років мене знає кожен собака, вже не кажучи про котів. Потім притишеним голосом повідомляє, що не може дати потрібного телефону обласного відділення, та радить зайти в інтернет і там знайти потрібний телефон. При цьому пояснює, що «вона не юридична особа і не має права давати інформацію про кількість відділень і телефони теж».

Зрозумівши, що марно пояснювати начальнику Шполянського центрального поштового відділення №3 про наявність у редакції договору з обласним відділенням «Укрпошти» і що я вимагаю не секретну інформацію, обіцяю Оксані Володимирівні про це все розповісти на сторінках газети.

Кілька днів зважував, чи розповідати про цей випадок читачам і вже майже сам себе переконав потерпіти якийсь час, коли б не телефонні дзвінки в редакцію.

Як 92-річний ветеран пороги «Укрпошти» оббиває

На другий день після зустрічі з Оксаною Шквирею до редакції зателефонував передплатник «Шполянських вістей» Андрій Іванович Тітко. Людина в Шполі, як і в районі, відома. Саме Андрій Іванович брав участь у електрифікації району (!), був серед перших на Шполянщині, хто починав займатися підприємництвом ще за часів Радянського Союзу і, як він себе представляє, «учасник бойових дій, інвалід Великої Вітчизняної війни».

Таким людям при зустрічі хочеться вклонитися за їх життєвий подвиг. Якось Андрія Івановича зустріла жінка-військовослужбовець, учасниця АТО, підійшла, поцілувала, вклонилася в пояс та подякувала за те, що захистили від фашистів.

Так от Андрій Іванович повідомив, що йому вже другий тиждень не носять газети. А передплачує він п’ять періодичних видань, витрачаючи щонайменше 3 тисячі гривень, якщо не більше, на передплату.

За його словами, звертався в поштове відділення, але там йому порадили телефонувати в Черкаси в обласне відділення. А в Черкасах порадили телефонувати в Київ, або звертатися до редакції.

— Я  розумію, що у відділенні скоротили листонош, призначили молоду жіночку, а вона боїться телефону і не знає, що сказати. Коли хтось заходить, то вона хапається за телефон,  — розповідає Андрій Іванович і продовжує, — Я ж передплачую п’ять періодичних видань і хочу читати їх вчасно, а мені приносять вже макулатуру, бо кому потрібні газети через кілька тижнів після виходу.

Домовилися з нашим 92-річним читачем почекати до понеділка, тобто до 11 грудня, а потім у телефонній розмові узгодимо, що робити. Правда, Андрій Іванович попросив ще й дружину зайти до поштового відділення і запитати, коли ж доставлять періодику. Там у п’ятницю повідомили, що листоноша забрала його періодичні видання і доставить.

У понеділок Андрію Тітку в другій половині дня, як він сам висловився, принесли мішок макулатури.

Сам він робить з цього свій висновок: «Зрозуміло, що не в усьому винні листоноші і їх керівники на місцях. Йдемо до виборів і те, що робить пошта, — це входить в передвиборчу технологію, аби позбавити людей інформації з друкованих видань, а через телевізор маніпулювати людьми простіше і легше».

Це лише в нашій Україні таке робиться

В той же день, коли до редакції звернувся А.І.Тітко, до редакції зателефонувала і Марія Миколаївна Русіна, яка проживає на вулиці Молодіжній.

І зверталася зі скаргою, що їй не носять «Шполянських вістей», а дотелефонуватися до поштового відділення (поштове відділення №3) не можна.

— Нащо ж нам газета, яка приходить раз у два тижні? — запитує Марія Миколаївна, а потім робить неочікуваний висновок, — Це лише в нашій Україні та районі таке робиться.

Домовляюся з М.М. Русіною, щоб вона потерпіла до понеділка, а там розберемося. Їй теж, як і А.І. Тітку, доставили газету в понеділок. Але, як повідомила Марія Миколаївна, листоноша відмовилася передплачувати газету на наступний рік, повідомивши, що вона більше не доставлятиме газети і не розноситиме пенсію.

Ніби листоноша пояснила нашій читачці, що за 2600 гривень зарплати вона не хоче працювати.

Акт підписати відмовилися

Довелося мені з отими скаргами ще раз побувати, даруйте, в «не юридичної особи» в кабінеті, тобто у О.В. Шквирі.

Запропонував Оксані Володимирівні скласти акт, що газету «Шполянські вісті» не доставили А.І. Тітку та М.М. Русіній. А вона мені знову своєї: «Я не юридична особа, тому акта не підписуватиму. Та й мені заяв ніхто не писав, що не носять газет».

Доки стояв в кабінеті «не юридичної особи» та пробував відстояти інтереси читачів, сюди ж зайшла жінка, жителька Сигнаївки і запитала, як їй передплатити газети, бо листоноші в селі відмовилися це робити.

— Будуть передплачувати, не турбуйтеся, — пояснювала Оксана Володимирівна.

От тобі й «юридична особа». Виходить, що вона все-таки якісь повноваження має й до сільських відділень, коли обіцяє.

А всього в Шполянському районі, разом з об’єднаними територіальними громадами діє 25 відділень (23 відділення в селах і 2 — в Шполі).

У Матусові і в Лебедині все-таки скорочені по одному відділенню, а не об’єднані, як стверджувала Оксана Шквиря. Скорочення листонош у поштових відділеннях або вже відбулося, або ще відбудеться, як, наприклад, у Ярославці. Там подали  заяви на звільнення і завідуюча, і листоноша. А працювали  вони, обслуговуючи Ярославку, Нову Ярославку, Веселий Кут, Вітязеве та Козачани. Населені пункти, в яких проживає небагато жителів. Але, щоб їх обслужити, необхідно не один десяток кілометрів подолати.

Невтішна інформація надходить і з інших населених пунктів. Незважаючи на те, що Президент України Петро Порошенко пообіцяв призупинити закриття поштових відділень, процес розвалу продовжується. Виходить, що у верхах обіцяють одне, а низи продовжують своєї.

І піди розберися, до якого берега вони рухаються. Влада на місцях у цю справу не втручається, оскільки вважається, що це не її парафія.

А наслідок такого становища — останнє місце Шполянського району і діючих ОТГ в Черкаській області за кількістю передплачених друкованих видань на наступний рік. Такого не траплялося щонайменше попередніх 10-15 років.

Анатолій Вікторук, заслужений журналіст України, директор ТОВ «Редакція газети «Шполянські вісті»

Актуальні новини

Посилки — по-новому

on 12 січня 2019

З початку року змінилися правила оподаткування товарів, що надходять із-за кордону. Нагадаємо, досі українці могли отримувати скільки завгодно посилок вартістю...

Інформмозаїка

on 12 січня 2019

Проблема з вчителями математики Проблема з кадрами в районі стосується не лише медицини, а й освіти. На одній з нарад в...

До отримувачів субсидії можуть прийти «ревізори»

on 12 січня 2019

Без соціальної підтримки можуть залишитися ті, хто приховує свої справжні доходи, або ті, хто протягом 12 місяців з моменту отримання...

І знову про телефонних шахраїв

on 12 січня 2019

Телефон, як і інтернет, вірний помічник шахраїв. Одна з найшкідливіших схем обману – платні номери. Наприклад, на сайті з продажу...

Завітав Дід Мороз і до РЕМу

on 03 січня 2019

Десятки дітей, дошкільнят і школярів, згуртував новорічний ранок, який відбувся у Шполянському РЕМі. Працівники підприємства проживають як у райцентрі, так...

Чому знову продовжено мораторій на продаж сільгоспугідь

on 27 грудня 2018

Дата «1 січня 2019 року» була прописана у Земельному кодексі як велике очікування: якби був прийнятий закон про обіг земель...

У чому зустрічати 2019 рік

on 27 грудня 2018

Новий рік 2019 буде роком Жовтої Земляної Свині згідно із китайським календарем. Колір свята – від гірчичного до коричневого. Щоб...

Copyright © Офіційний сайт газети «Шполянські Вісті». Всі права захищено. При використанні наших публікацій посилання на «Шполянські Вісті» обов’язкове.