­Поділіться новиною

Будь ласка, заповніть всі обов'язкові поля.
Я згоден з вашими правилами і умовами
Відправляючи цю форму, ви приймаєте нашу політику конфіденційності.
captcha
Перезавантажити
Поділитись новиною
Неділя, 16 грудня 2018
-------------------------------
 
Ми на Facebook
 
<< < березня 2018 > >>
пн вт ср чт пт сб нд
      1 2 3 4
5 6 7 8 9 10 11
12 13 14 15 16 17 18
19 20 21 22 23 24 25
26 27 28 30 31  

Всі ми родом з дитинства, і кожному з нас хотілося б якнайдовше перебувати в цій прекрасній порі. Авжеж… Та є люди, котрим все ж пощастило поєднати з дитинством довгі роки свого життя. Про них моя розповідь.

Про цю будівлю не лише на Шполянщині, а й далеко за її межами ходить багато чуток і легенд. Ніби ховаючись від людських очей, влітку вона потопає в розмаїтті зеленого листя, а взимку під розлогими засніженими кронами. І хоча в ній вже багато років розміщена Шполянська школа-інтернат, звідки щодень лунає веселий дитячий гомін, в її довгих коридорах досі панує дух минулого, а стежки довкола зберігають сліди її давніх мешканців – князів Урусових.

Моїх героїнь, педагогів від Бога, вчителів молодших класів, привели до школи-інтернату різні життєві дороги, та зараз у них багато спільного… І хоча за час свого існування школа не раз реорганізовувалася, вчителі вміють знайти ключик до кожної дитини, віддаючи дітворі тепло своїх сердець, огортаючи увагою та піклуванням, нерідко заміняючи і батьків.

В одному вірші, присвяченому школі, є такі рядки: «Куди уперше нас приводять мама з татом, і де гризем граніт науки ми завзято…» Але це про іншу школу… Учнів же школи-інтернату часто доводиться забирати з неблагополучних сімей, а деякі, розпочавши свій життєвий шлях з будинку маляти, взагалі не знають своїх батьків, і відчуваючи любов педагогів, через деякий час звертаються до них «мамо».

Педучилище, вчителювання в рідному селі, потім тринадцять років в Херсонській області, куди виїхала разом з чоловіком і де народила двох симпатичних донечок, закінчила педагогічний інститут, і де молода сім’я отримала житло, все було добре, але… Часто перед очима стояла незабутня картина першого дня в школі, в котрій, здавалося, лише вчора була ученицею, а зараз з неї не зводять погляду її перші учні. Особливо запам’яталось оте допитливе дівча, котре довго не відпускало її руки…

«Нарешті ми вдома», - сказала, лиш тільки потяг в’їхав на терени Черкащини…

Сирітська школа-інтернат для дітей з особливими потребами не викликала у жінки страху, хіба що розуміла відповідальність, особливо після розмови з завучем. Галина Дмитрівна пам’ятає, як немолодий педагог, здавалося, хотів зазирнути в самісіньку душу молодої вчительки. Минуло багато часу після їхньої першої розмови, якось наставник сказав, відвідавши один з її уроків: «Я у Вас не помилився. Ви будь-кого навчите». Педагог лише всміхнулася. Справді, навіть вона сумнівалася, що її учениця з ДЦП, котра ледь пересувалася, відставала в розвитку від своїх ровесників, вже втретє ходила до першого класу, і на котру «махнули рукою» в інших школах, врешті-решт зуміє осилити матеріал. А скільки таких випадків було…

…Їх привезли з Канівського інтернату. Шестеро сиріток. Немов курчатка, вони так купкою і трималися. Не відразу педагог знайшла підхід до кожної знедоленої дитячої душі. Пам’ятає, як хлопченя з білявою чупринкою, котре сиділо на першій парті біля її столу, промовило мрійливо: «Я б хотів у Канів, - і, примруживши блакитні оченята, мовило далі, - але якби там були Ви, матусю»…

За роки вчителювання Галина Дмитрівна навчилася безпомилково розпізнавати характер кожного учня, знаходити підхід до «найскладнішої» дитини. Вона вчить їх людяності, хазяйновитості і спонукає вчитися. Дуже часто доручає учневі, котрому дається саме той предмет, проводити урок, вдаючи, що заклопотана своїми справами, крадькома спостерігає, як дитина справляється з завданням. Ховаючи посмішку, бачить, як вихованці копіюють свою вчительку. І такі маленькі приємнощі радують жіночу душу. Тож недарма майже половину життя вона віддала улюбленій справі…

В «Маленькому принцеві» Екзюпері лис звертається до свого друга: «Якщо ти прийдеш о п’ятій, я вже з четвертої почну «готувати» своє серце…» Діти з заздрістю поглядали на щасливчика, котрого вчителька візьме на вихідні. А той… заздалегідь напрасовує одяг, начищає взуття… Для кожного – це подія, свято.

Брати-порічки Олег і Андрій потрапили до школи одночасно. І саме в клас Г.Д.Махині. Олег в своєму селі, хоча й недовго, відвідував школу, Андрій не був там і дня. І щоб «підтягти» братів у навчанні, вчителька почала брати їх на вихідні додому. Але хлоп’ята так полюбилися її домашнім, що з часом, вони з чоловіком взяли їх під опіку. Нині обидва хлопці мають власні сім’ї, та не забувають людей, котрі стали для них родиною.

Минув час. Галина Дмитрівна Махиня зараз найстарша за віком серед вчителів молодших класів. Але вона, як і в далекому 1989 році, коли вперше переступила поріг школи-інтернату, сповнена невичерпної енергії, оптимізму, завжди в добрім гуморі, живе улюбленою справою, а кожен з її учнів займає своє місце в серці цієї прекрасної жінки. Її клас — це велика дружна родина І тепер, коли вихованці звертаються до неї «мамо», вона додає з посмішкою: «Я ваша і мама, і бабуся»…

Далі буде.

Ніна Івашкевич,

м. Шпола

Актуальні новини

Листонош зобов’язали передплачувати пресу

on 13 грудня 2018

За повідомленням Генерального директора ПАТ «Укрпошта», передплатна кампанія в Україні триває. До завершення передплатної кампанії на наступний рік залишилося менше...

Паспорт — не записник

on 13 грудня 2018

«Щоб не забути номер своєї амбулаторної карти, попросила медсестру написати його в паспорті. Вона зауважила, що робити подібні записи у...

Скільки витрусить зі шполян новорічний стіл Цього року новорічне меню вийде на 20% дорожчим

on 13 грудня 2018

Новий рік на носі і більшість шполянських господинь вже складають святкове меню. Оскільки ціни кусаються і більшість хоче зекономити, тому...

ПРИЙШЛА СУБСИДІЯ. ЯК СПЛАЧУВАТИ СВІЙ ОБОВ’ЯЗКОВИЙ ПЛАТІЖ?

on 06 грудня 2018

Як і в минулих опалювальних сезонах, зекономлену субсидію можна використати для оплати в наступному місяці спожитого понад виділену соціальну норму...

Вікна заплуталися в тендерах, як у тенетах

on 06 грудня 2018

Цьогоріч мало відбутися два тендери на закупівлю вікон для навчальних закладів району. За результатами першого з них придбано та встановлено...

Медсестер бракує, та й лікарів теж

on 06 грудня 2018

Не лише проблемою фінансування переймаються сьогодні у Шполянській центральній районній лікарні. Перед медиками вторинної ланки постала ще й нестача кадрів,...

Воєнком Євген Курбет: «Зберігати спокій і бути пильними»

on 06 грудня 2018

Зберігати спокій, бути пильними та звертатися до військових комісаріатів у разі отримання викликів, закликає черкащан обласний військовий комісар Євген Курбет...

Copyright © Офіційний сайт газети «Шполянські Вісті». Всі права захищено. При використанні наших публікацій посилання на «Шполянські Вісті» обов’язкове.