­Поділіться новиною

Будь ласка, заповніть всі обов'язкові поля.
Я згоден з вашими правилами і умовами
Відправляючи цю форму, ви приймаєте нашу політику конфіденційності.
captcha
Перезавантажити
Поділитись новиною
Субота, 15 грудня 2018
-------------------------------
 
Ми на Facebook
 
<< < січня 2018 > >>
пн вт ср чт пт сб нд
1 2 3 5 6 7
8 9 10 11 12 13 14
15 16 17 18 19 20 21
22 23 24 25 26 27 28
29 30 31        

У минулому номері газети йшлося про проблему кількарічної давності стосовно оновлення (коригування) генерального плану Шполи. Зокрема про те, що житлові масиви Мар’янівський, ті, що знаходяться на вулиці Іцика Фефера, новобудови неподалік колишнього цукрового заводу перебувають за межами генерального плану. Редакція поцікавилася, наскільки комфортно почуваються шполяни, чиї садиби офіційно не входять до меж Шполи.

Житель вулиці І.Фефера, пенсіонер Володимир Мишалов вважає основною незручністю те, що у зв’язку з застарілим генеральним планом жителям вулиці не вдається документально оформити своє житло, тобто нерухомість. До слова, порівняно з іншими подібними масивами, цей найбільш освоєний і забудований.

— Податок за будинок (такий податок сплачують власники житла, яке більше 200 м кв.), до міської ради ми сплачуємо вчасно. І якщо торік податківці мені сказали, що сплачувати необов’язково, то цьогоріч довелося викласти кошти як за 2017, так і за нинішній рік, — розповідає він. — Труднощі виникають і з вирішенням інших питань. Особисто неодноразово чув нарікання від дальших і ближчих сусідів, що на звернення до влади з різних питань вони чують у відповідь, що проживають за межами Шполи. І не в райцентрі, і не в селі… Що хочеш, те й роби. Наприклад, спробуй-но у такій ситуації, як наша, продай будинок!

Земельні наділи під забудову тут почали виділяти ще у 90-ті роки минулого століття. За часів керівництва Бориса Семеновича Шемета тут зводилося житло для працівників колгоспу ім. Жданова, а потім після звернення міськради, райдержадміністрації, ухвалення відповідного рішення масив почав розбудовуватися жвавіше. Ще в той час були спроби всі ці новобудови узаконити, проте змінювалася влада як нагорі, так і місцева, а проблема залишалася.

Деякі громадяни у ті ж 90-ті роки взяли собі ділянки для забудови, які й досі пустують. Дехто з них уже й з Шполи виїхав.

У будинку, який свого часу зводився для колгоспників, Роман Ільницький проживає останніх років з десять. Як запевняє молодий чоловік, досі ніяких незручностей від того, що його будинок не входить до генерального плану міста, не відчував. Та й своє житло найближчим часом продавати не планує. Більше того, про цю особливість дізнався нещодавно, коли на вулиці прокладали нове асфальтне покриття.

Дехто з жителів іншого, Мар’янівського масиву напівжартома називає свою місцевість висілками. При цьому уточнюють, що свого часу простим чи як їх ще називають, пересічним шполянам непросто було отримати наділ у більш-менш нормальному місці, а не на околиці.

Скажімо, Григорій Курінний з сім’єю тут мешкає півтора десятиліття. З його слів, незручностей щодо розташування масиву поза генеральним планом міста поки ніяких не відчував. Та й власноруч зведений будинок у нього належно документально оформлений.

— Дещо складніше було з оформленням документів на електропостачання та газопровід, — уточнює він, — проте й їх вдалося вирішити. Неподалік нашого дому ринок, автостанція — усе нормально.

Інша жителька Мар’янівського масиву, пенсіонерка Валентина свого прізвища не забажала називати, однак бідкалася на зарості шкідливої амброзії, яким привільно довкола. Поміж будинками видніються пустуючі ділянки, на деяких з них порослі бур’янами фундаменти, які досі не стали новими будинками.

— З часу, як почали будуватися і проживаємо тут, минуло вже дев’ятнадцять років. З одного боку добре, що чисте повітря, а з іншого на покинутих ділянках для забудови такі бур’яни розрослися, що розвелися і змії, і вужі. Мої онуки, молодші школярі, тільки зранку вийдуть на вулицю, як у них майже відразу дере у горлі від тієї амброзії, — пояснює вона. — Добре, що хоч заасфальтували центральну дорогу, бо на інших ділянках масиву такі дороги, що можна вбитися в темну пору доби.

А як нас тут навесні заливає! Ні водоканал не працює, ніхто не розкопує канали. До нинішнього року у нас жодного разу не набиралася у погребі вода. Ну хіба що кілька сантиметрів вологи проступало. Цієї ж весни вода у підвалі досягла рівня аж трьох східців! Позатоплювало мій і довколишні городи, що зовсім нічого на ділянці розміром чотири сотки так і не посадили. Вихід з ситуації знайшли, висадивши городину на садибі, що залишилася у спадок від батьків.

Олександр Петренко з сім’єю також будувався на Мар’янівському масиві. З того часу, як розпочав роботи і проживає тут, скоро мине два десятиліття. До розмови приєднується і його дружина Наталія.

— Спочатку на ділянці лише садили город, а потім взялися зводити новий будинок, — пояснює господар. — Попервах дощової погоди на дорозі було болото, парку не було і взагалі мешкали на масиві новобудов всього кілька сімей. Та ми були молоді, і нам було добре й тоді. Згодом документально все оформили. А зараз ось новий асфальт постелили, парк неподалік, свіже повітря, ще якби магазин відкрився, то й зовсім би добре було.

На мить замислившись, О.Петренко зізнається, що будувався років з десять. Доки обживалися, то й донька виросла. Нині вона студентка, а батьки ще лише планують зводити огорожу.

Вистачає проблем і в жителів новобудов, що в мікрорайоні колишнього цукрового заводу, неподалік райлікарні.

— Погано нам тут живеться, — зізнається Віталій Замотайло. — Нам ось зараз вкрай потрібно приписати вдома свою дитину, виписавши з обласного центру, де вона закінчила навчатися у вузі. А зробити це не вдається, як і виготовити будинкову книгу. Приписати до бабусі — теж не вихід, бо вона отримує субсидію і через онуку може її позбутися.

Кілька років тому ми насилу з допомогою суду приватизували свою ділянку. Адже до незареєстрованого будинку неможливо підвести газопостачання. Так поки що й живемо, змурували грубу, опалюємо хату дровами. Три роки тому здали у бюро технічної інвентаризації документи — а досі справа не зрушила з місця.

— Нам закидали, що прострочені терміни будівництва, хоч будинок придбали років з вісімнадцять тому законсервований у недобудованому стані, — долучається до розмови дружина Лариса. — Тривалий час тут займали город і лише недавно змогли вселитися. Тоді як терміни будівництва доводилися не нам, а тим людям, які закладали фундамент і зводили стіни.

Взяти хоча б ліхтарі нічного освітлення. Під час їх установлення просили, аби розташували два ліхтарі упідряд неподалік нашого двору, бо він крайній жилий на вулиці, і будинку, який нині будується. До того ж, працівники райлікарні нашою вулицею ходять на роботу і їм темно вночі. Та нам відповіли, що так не можна, хоч на сусідній вулиці декому це дозволили.

Серед відчутних проблем подружжя називає і неякісне водопостачання. Додають, що й дорогу вони самі насипали, аби не їздити болотом.

На цій же вулиці четвертий рік проживають пенсіонери Борис і Лідія Берегові, які переїхали до доньки у райцентр з Товмача. Лідія Петрівна багато років працювала головним бухгалтером у місцевому колгоспі, а Борис Семенович механізатором, диспетчером в автопарку.

— Колись ми, діти війни, зі своїми батьками, не маючи й взуванки, босі відбудовували народне господарство. Не шкодуючи себе, працювали за трудодні. У Товмачі діяв консервний завод, в господарстві 1200 голів великої рогатої худоби і стільки ж свинопоголів’я. Якийсь час розвивалася і птахоферма, вівцеферма, великий тракторний стан, десятки автомобілів. А зараз що?! — говорить Лідія Петрівна. — Особисто ми у райцентрі не відчуваємо незручностей. Єдине, що в період негоди розмокає дорога, стаючи важко проїзною. Решта все мене влаштовує, як сільську жінку, незвиклу до розкошів.

Проблему з водою відчувають і Берегові, через те на подвір’ї облаштували криницю. Хоча й вона повністю не вирішила цієї проблеми. Була проблема і з сміттям, яку частково вдалося вирішити. Сьогодні при в’їзді до новобудов встановлено автобусну зупинку, а раніше і її не було. Жителям довелося добиватися, аби громадський транспорт зупинявся при в’їзді до масиву.

Про проблему зі сміттям згадує і місцевий житель Павло, який попросив не вказувати його прізвища. Він розповідає, що з оформленням документів особливих проблем не виникало, та й газопровід має.

— Намагаємося вирішити проблему зі сміттям, взимку чистимо дорогу, рівняємо її, — перераховує він проблеми і клопоти свої та сусідів. — Почали будуватися з 1999 року. Та з того часу головною проблемою залишається вода. Ми збираємо і дощову, інколи завозимо. У криниці низький рівень води.

Ольга Качан

Актуальні новини

Листонош зобов’язали передплачувати пресу

on 13 грудня 2018

За повідомленням Генерального директора ПАТ «Укрпошта», передплатна кампанія в Україні триває. До завершення передплатної кампанії на наступний рік залишилося менше...

Паспорт — не записник

on 13 грудня 2018

«Щоб не забути номер своєї амбулаторної карти, попросила медсестру написати його в паспорті. Вона зауважила, що робити подібні записи у...

Скільки витрусить зі шполян новорічний стіл Цього року новорічне меню вийде на 20% дорожчим

on 13 грудня 2018

Новий рік на носі і більшість шполянських господинь вже складають святкове меню. Оскільки ціни кусаються і більшість хоче зекономити, тому...

ПРИЙШЛА СУБСИДІЯ. ЯК СПЛАЧУВАТИ СВІЙ ОБОВ’ЯЗКОВИЙ ПЛАТІЖ?

on 06 грудня 2018

Як і в минулих опалювальних сезонах, зекономлену субсидію можна використати для оплати в наступному місяці спожитого понад виділену соціальну норму...

Вікна заплуталися в тендерах, як у тенетах

on 06 грудня 2018

Цьогоріч мало відбутися два тендери на закупівлю вікон для навчальних закладів району. За результатами першого з них придбано та встановлено...

Медсестер бракує, та й лікарів теж

on 06 грудня 2018

Не лише проблемою фінансування переймаються сьогодні у Шполянській центральній районній лікарні. Перед медиками вторинної ланки постала ще й нестача кадрів,...

Воєнком Євген Курбет: «Зберігати спокій і бути пильними»

on 06 грудня 2018

Зберігати спокій, бути пильними та звертатися до військових комісаріатів у разі отримання викликів, закликає черкащан обласний військовий комісар Євген Курбет...

Copyright © Офіційний сайт газети «Шполянські Вісті». Всі права захищено. При використанні наших публікацій посилання на «Шполянські Вісті» обов’язкове.