Багато років читаю у газеті «Шполянські вісті» спогади земляків, роздуми про теперішнє життя. Вони надихнули й собі написати до редакції, хоч раніше ніколи того не робила. Нині проживаю у Лебедині, а народилася в Капустиному. Досі маю у рідному селі знайомих.

Так від людей дізналася, що в Капустиному на свято Воскресіння Христового зібралося багато жителів села, які бажали освятити пасочки. Та прийшли вони не до церкви, а до іншої будови, бо свого храму в селі не мають. Попри те священик провів чин освячення — і люди були задоволені, а дехто й зворушений до сліз.

Не змогла і я, хоч і не проживаю у Капустиному, залишитися до всього того байдужою. Хоч малою була, запам’яталася церква, яка в 60-их роках минулого століття ще стояла у селі. На той час вже не діюча (така була тоді державна політика), зруйнована наполовину. Попри недоглянутий стан будівлі все одно проглядалася її колишня велич.

В інших населених пунктах району зараз діють церкви, подекуди зводять нові, реставрують старі будівлі. Так в Лебедині, де є і церква, і неподалік відновлений монастир. Тим часом у селі, де я народилася, досі немає навіть маленької каплички. Можливо, сьогоднішні місцеві керівники звернуть увагу на це питання і спробують його вирішити. Адже після свята Великодня стало зрозуміло, що капустинці дуже цього хочуть!

Лідія Чепур, с.Лебедин