­Поділіться новиною

Будь ласка, заповніть всі обов'язкові поля.
Я згоден з вашими правилами і умовами
Відправляючи цю форму, ви приймаєте нашу політику конфіденційності.
captcha
Перезавантажити
Поділитись новиною
П'ятниця, 20 липня 2018
-------------------------------
 
Ми на Facebook
 
<< < травня 2018 > >>
пн вт ср чт пт сб нд
  1 2 4 5 6
7 8 9 10 11 12 13
14 15 16 17 18 19 20
21 22 23 24 25 26 27
28 29 30 31      

Коли у нашому хліві з’явилася корова-годувальниця, уже, мабуть, і не пригадаю. Своє молоко мали, коли ще жила у батьківській хаті. У моїй власній сім’ї її утримуємо десятиліттями, хоч і нелегка та справа — забезпечувати, аби у хаті на столі щодня стояла склянка і більше запашного парного молока.

Відколи ж вийшла на заслужений відпочинок, зрозуміла, що на дві пенсії розміром менше ніж півтори тисячі гривень ми з чоловіком не протягнемо. А якщо й протягнемо, то хіба що ноги. Чоловікові зараз не до порання, бо давно вже на ноги слабне. От і тягаю самотужки ті рядна з сіном, зеленою масою. Діти, добре що всі в одному селі живемо, коли треба, накосять. Доїти теж уже руки болять, тож стяглася на доїльний апарат, байдуже, що коштував кілька тисяч гривень. З ним дещо легше стало обходити худобину. Пару разів на тиждень на ринок їду з молочною продукцією — парненьким молоком, сиром, сметанкою, а дехто замовляє й сироватку — трохи й добавляється до сімейного бюджету. Якби ще не така дорожнеча повсюдно…

Добру корівку маю, що й казати. А це ось вона привела теличку — точнісінько на матір свою схожа і мастю така ж удалася. Підросла тварина і бачу, що й з неї добра корівка вдасться. Чим далі, тримати дві худобини у хліві важче стає. Та й зима на порозі — спробуй прогодуй обох, прибери та обійди їх, коли сама вже рівно ходити не можу, роки спину донизу гнуть. Воно то й добре було б дві корови, тоді й прибутки зросли б від продажу молочки. Однак відчуваю, що не витримаю такого навантаження.

Почала знайомих питати, може б хто купив мою улюбленицю-теличку собі на корівку. Бо чесне слово, чужому віддавати її в руки щиро шкода. Так кого не спитаю, всім ніби й хотілося, в одних теж уже сил немає, в інших грошей катма. Тягнула лямку сама, а це ось кума погодилася взяти собі мою телицю.

— Я б залюбки її в тебе забрала, — пояснила мені. — Так чоловік не погоджується, бо в нас є своя теличка. Хоч корова й захворіла, та прийшлося здати на м’ясо. Не знаю, чи вдасться умовити його на це.

Я вже й сподіватися перестала, як кума знову телефонує.

— Приводь завтра, поставиш тварину у хліві, доки у нас нікого не буде вдома.

— Та як же то так?

— Приводь, приводь, коли Леонід побачить її вдома, то вже не вижене.

 Ми з ним поїдемо у район у справах, — поділилася зі мною своїми планами.

А сама вже й хвилююся, не дай Боже, не складеться. Що тоді? Забирати корову та вести через півсела назад додому людям на сміх? Але таки зробили з кумою, як і спланували. Аби краще йшла, попереду вела свою корову, а позаду сумирненько тупотів нетель. Завела її вчора до неї додому, прив’язала у повітці. А телиця, мабуть, теж хвилювалася, бо трохи підвела — поклала «паляничку» на подвір’ї. Ну, оту, що на сонці сохне. Кажуть, то до прибутку.

Одним словом, наробилася того дня добре, зате угоду з кумою, так би мовити, уклали. Залишалося рахувати години та чекати кумової реакції. Мало що спаде чоловікові на думку. Ще розізлиться…

Потім вже дізналася, що коли той повернувся додому, найперше звернув увагу на ту злощасну «паляничку».

— А це що таке, — поцікавився у дружини. — Яка то худобина двором ходила? Ми ж свою сьогодні не виводили надвір.

— А це кума привела нам свою телицю…

— Нащо привела? Чого вона сама її не хоче утримувати?

— Бо в неї сил уже немає самій на горбу їй траву носити та відчищати.

— Тепер сама її й глядітимеш, — не вгавав кум, проте вже не так сердито.

— Глядітиму, — погоджувалася дружина і додала стиха, — полізь на горище та принеси їй сіна.

Хоч і бурчав новий господар нетеля, але ж добрий він чоловік, і собі розчулився, сінця приніс майбутній корівці. А новоприбула тим часом спокійно собі лежала у повітці поруч з домашньою телицею, ніби там жила й раніше. І додав:

— Ти ж не тягни, жінко, розрахуйся, як належить, з кумою. Аби винними їй не бути.

Отак я вдало поторгувала.

Записала Зінаїда Ткачук

Актуальні новини

Губить людей не вода...

on 20 липня 2018

Згідно з Всесвітнім рейтингом здоров’я, наша держава — 14-та із 183 країн за кількістю смертей, спричинених уживанням алкогольних напоїв (у...

Хто «гальмує» пільгове перевезення

on 20 липня 2018

Відбулося засідання комісії під головуванням заступника голови райдержадміністрації Ольги Шпиці, на якому спільно з сільськими головами обговорювалося питання пільгового перевезення...

А пенсіонери й не знають, що воно, оте ОТГ

on 13 липня 2018

Павлівка завжди була частиною Матусова і водночас вважалася ніби відокремленою. Багато років тут діяв успішний і знаменитий Матусівський радгосп, де...

В газети розширилася географія читачів

on 05 липня 2018

Другий рік розпочався, як редакція газети «Шполянські вісті» після роздержавлення шляхом перетворення стала ТОВ «Редакція газети «Шполянські вісті» і випускає...

Забудовники платять свої кошти, через бездіяльність міськради

on 05 липня 2018

Проблема з оновленням (коригуванням) генерального плану Шполи виникла не сьогодні і не вчора. Її вже називають «проблемою з бородою». Справа...

ЗАЯВА НАЦІОНАЛЬНОЇ АСОЦІАЦІЇ УКРАЇНСЬКИХ МЕДІА

on 05 липня 2018

У День Конституції України Національна асоціація українських медіа (НАУМ) нагадує можновладцям, що право громадян на інформацію має найвищий конституційний захист....

За красою ставайте… у чергу

on 05 липня 2018

З одного боку, проблем в українців, як і в земляків-шполян, сьогодні вистачає. З іншого боку, наші жінки, якими б не...

Copyright © Офіційний сайт газети «Шполянські Вісті». Всі права захищено. При використанні наших публікацій посилання на «Шполянські Вісті» обов’язкове.