Днями у Шполянському територіальному центрі Шполянської ОТГ відбулося свято «Вишивко моя, вишивко», присвячене Дню вишиванки. Приміщення центру в цей день стало схожим на один великий вишитий рушник, вишиванки були скрізь – рушники на стінах, вишиті скатертини на столах, вишиваними виробами були покриті дивани і стільці.

Золоті руки шполянських майстринь-вишивальниць прикрасили терцентр до свята, як прикрашають щодня свої оселі, оселі своїх дітей, онуків, рідних і друзів. Серед майстринь – Віра Артемівна Байбуз, котра увесь свій вільний час присвячує рукоділлю.

В молодості довелося родині Байбузів попоїздити, адже чоловік Микола Андрійович був військовим. А в Шполі сім’я живе вже понад 40 років, місто стало для них рідним. Віра Артемівна має 37 років педагогічного стажу — працювала вчителем математики у міській школі №2. Сотні вдячних учнів згадують свою вчительку добрим словом, пригадують її цікаві уроки, материнську мудрість.

Разом з чоловіком виховали двох синів, мають трьох внуків. Тож у бабусі, хоч і на пенсії, не так багато вільного часу. Але Віра Артемівна знаходить хвилинку й улюблену книгу почитати, виростити красиві квіти, а ще – вишити рушник чи картину. У ці миті майстриня згадує матусю, яка привила їй любов до вишивання. Ідеї і для своїх вишивок жінка черпає звідусіль, сюжети обирає оригінальні. Останні навіяні книгою Михайла Слабошпицького «Одкровення в кафе «Пегас».

Вишивки Віри Байбуз – це творчість, сповнена добра і любові. Про неї не можна сказати, що «літа на зиму повернули», адже зі світанку до вечірньої зорі вона в клопотах. Дбає про родину, бере активну участь у громадському житті, радіє кожному дню, спілкуванню з друзями і знайомими. І в кожному бачить тільки хороше, тому й поважають Віру Артемівну люди, а вона віддячує добрим словом і щирою посмішкою.

Надія Корольова, м. Шпола