­Поділіться новиною

Будь ласка, заповніть всі обов'язкові поля.
Я згоден з вашими правилами і умовами
Відправляючи цю форму, ви приймаєте нашу політику конфіденційності.
captcha
Перезавантажити
Поділитись новиною
Середа, 25 квітня 2018
-------------------------------
 
Ми на Facebook
 
<< < квітня 2018 > >>
пн вт ср чт пт сб нд
            1
2 3 4 5 6 7 8
9 10 11 12 13 14 15
16 17 18 19 20 21 22
23 24 25 26 27 28 29
30            

Районний фестиваль «Щедрий вечір! Добрий вечір!» до цих пір відлунює в серцях його учасників і гостей добрими спогадами, а ще приємними знайомствами з цікавими людьми. Пощастило в цьому й мені — біля намету лебединців зустріла давню знайому Марію Поліщук.

Вона саме розкладала свої в’язані вироби на ятці, а потім відволіклась і попросила сфотографувати її з сестрами: «Дуже хочу фото напам’ять зробити з рідними людьми». Так і з’явився в редакційному архіві знімок Марії Поліщук зі Шполи, Зінаїди Сташенко з Журавки і Ольги Вороніної з Ялти. В розмові з’ясувалося, що бабусі жінок — рідні сестри Фросина Терентіївна, Горпина Терентіївна та Наталія Терентіївна Темненко.

Ольга Миколаївна Вороніна приїхала на рідну Шполянщину на кілька місяців з анексованого Криму, тож наше знайомство відбулося в різдвяні свята.

Вже за кілька днів пощастило зустрітися знову і вона розповіла про своє нелегке, але цікаве і насичене подіями життя.

Народилася жінка 24 січня 1939 року в Капітанівці. Її тато працював начальником залізничної станції, а будівля, в якій жила родина, стоїть й досі. Доля склалася так, що дитинство Олясі (так називали дівчинку вдома й в школі) минуло в Журавці у бабусі. На все життя закарбувалися в пам’яті смачний бабусин хліб, який видавався тоді найкращим частуванням в світі.

«Одного разу вчителька запитала нас, ким ми хочемо стати, — згадує Ольга Миколаївна. — Всі діти перераховували професії, а потім вона звернулася до мене. Як зараз пам’ятаю, що з дитинства мріяла жити біля моря і стати капітаном далекого плавання. Про це й сказала вчительці». Тоді це сприйнялося як дитяча мрія, але згодом вона втілилася у життя і вже більш ніж півстоліття (щоправда з перервами) Ольга Миколаївна живе біля моря в Ялті, та й у далекому плаванні довелося побувати, бо свого часу доля закинула аж в Карелію.

Свою розповідь про життя Ольга Вороніна час від часу перемежовує віршованими рядками, легко переходить з російської мови на українську і навпаки. З усього видно, що щирість, відвертість і доброзичливість завжди були її помічниками в житті. За це Ольгу любили і поважали, йшли назустріч і допомагали скрізь, де б не була. Як от в Новомиргороді, де жила з мамою перед першим заміжжям і три роки працювала листоношею. Люди по-доброму жартували: «Спочатку сумка йде, а вже за нею і наша Оляся». Чи в Дніпродзержинську, де молода жінка трудилася кондуктором. Її за сумлінну працю нагородили путівкою в Крим — в Алупку. «Саме з цього часу, — каже жінка, — почалася моя любов до Криму. І хоч довелося двічі звідти виїздити, та слова «хто жив в Криму, той повернеться туди знову» стали пророчими для мене».

Де тільки не трудилася жінка! І кондуктором була, і листоношею, а в Криму — посудомийкою, садівником, офіціанткою. Не цуралася й фізичної праці, адже свого часу закінчила в Кіровограді школу фабрично-заводського навчання і отримала спеціальність штукатур ІV розряду.

Має Ольга Миколаївна чотирьох молодших братів, тож з дитинства була їм і за маму, і за няньку. Звикла усіх біля себе збирати, та й досі намагається усіх рідних людей в себе приймати, запрошує на відпочинок до Ялти. Часто приїздили до Ялти родичі й друзі з Києва, Новомиргорода, Шполи. Гостинна жінка усім рада, всіх приймає і зігріває своєю любов’ю. От лише з початком анексії Криму поменшало у квартирі Ольги Вороніної гостей з України, та й дійсність, каже жінка, не вселяє оптимізму. З початком подій в Криму майже трирічної давності значно поменшало друзів, викликає негативну реакцію у багатьох знайомих українська мова, якою Ольга Миколаївна час від часу намагається спілкуватися. Та все ж Ольга Вороніна — одна з тих, хто розуміє: скільки б не минуло часу, а мала батьківщина залишається в серці. «Землю, на якій народився й виріс, не можна зраджувати», — переконана вона. Тож найкращим подарунком на день народження, який вона відзначила 24 січня, для неї стала поїздка в Україну, подорожі місцями, де минуло дитинство, і вишиванка, вишита бісером шполянською майстринею.

Катерина Вальчиковська

Актуальні новини

Заява від НАУМ

on 19 квітня 2018

Національна асоціація українських медіа заявляє про готовність до усіх форм і методів боротьби за право на свободу, право на життя...

Чого на ТОВ «Маяк-Агро» подали до суду

on 19 квітня 2018

17 квітня 2018 року в Шполянському суді відбулося попереднє слухання справи, в якій житель Шполи Сергій Леонідович Мошенський позивається до...

Хто ж землю обробляє, коли працівників не має?

on 19 квітня 2018

12 квітня відбулося засідання міжвідомчої комісії райдержадміністрації з питань детінізації економіки та легалізації заробітної плати, яке очолив голова райдержадміністрації Володимир...

Скільки українці відпочиватимуть у травні

on 12 квітня 2018

У квітні-травні українці матимуть 10 офіційних вихідних і свят через травневі свята. Чотири офіційні вихідні українці матимуть з 28 квітня до...

Шполяни платять за лікування хворих з інших районів

on 12 квітня 2018

Медична реформа засвідчила проблеми не лише майбутнього, а й нинішні, в час перехідного періоду.

Що робити, якщо в медзакладі відмовляють від вільного вибору лікаря

on 12 квітня 2018

Кампанія “Лікар для кожної сім’ї” триває в Україні з 2 квітня. В її рамках громадяни підписують із сімейним лікарем, терапевтом,...

Скільки коштуватиме весняний призов

on 12 квітня 2018

У квітні-травні на строкову військову службу заплановано призвати 15 190 чоловік. Із них майже 9000 — до лав Збройних сил...

Copyright © Офіційний сайт газети «Шполянські Вісті». Всі права захищено. При використанні наших публікацій посилання на «Шполянські Вісті» обов’язкове.