­Поділіться новиною

Будь ласка, заповніть всі обов'язкові поля.
Я згоден з вашими правилами і умовами
Відправляючи цю форму, ви приймаєте нашу політику конфіденційності.
captcha
Перезавантажити
Поділитись новиною
Неділя, 21 січня 2018
-------------------------------
 
Ми на Facebook
 
<< < січня 2018 > >>
пн вт ср чт пт сб нд
1 2 3 4 5 6 7
8 9 10 11 12 13 14
15 16 17 19 20 21
22 23 24 25 26 27 28
29 30 31        

Районний фестиваль «Щедрий вечір! Добрий вечір!» до цих пір відлунює в серцях його учасників і гостей добрими спогадами, а ще приємними знайомствами з цікавими людьми. Пощастило в цьому й мені — біля намету лебединців зустріла давню знайому Марію Поліщук.

Вона саме розкладала свої в’язані вироби на ятці, а потім відволіклась і попросила сфотографувати її з сестрами: «Дуже хочу фото напам’ять зробити з рідними людьми». Так і з’явився в редакційному архіві знімок Марії Поліщук зі Шполи, Зінаїди Сташенко з Журавки і Ольги Вороніної з Ялти. В розмові з’ясувалося, що бабусі жінок — рідні сестри Фросина Терентіївна, Горпина Терентіївна та Наталія Терентіївна Темненко.

Ольга Миколаївна Вороніна приїхала на рідну Шполянщину на кілька місяців з анексованого Криму, тож наше знайомство відбулося в різдвяні свята.

Вже за кілька днів пощастило зустрітися знову і вона розповіла про своє нелегке, але цікаве і насичене подіями життя.

Народилася жінка 24 січня 1939 року в Капітанівці. Її тато працював начальником залізничної станції, а будівля, в якій жила родина, стоїть й досі. Доля склалася так, що дитинство Олясі (так називали дівчинку вдома й в школі) минуло в Журавці у бабусі. На все життя закарбувалися в пам’яті смачний бабусин хліб, який видавався тоді найкращим частуванням в світі.

«Одного разу вчителька запитала нас, ким ми хочемо стати, — згадує Ольга Миколаївна. — Всі діти перераховували професії, а потім вона звернулася до мене. Як зараз пам’ятаю, що з дитинства мріяла жити біля моря і стати капітаном далекого плавання. Про це й сказала вчительці». Тоді це сприйнялося як дитяча мрія, але згодом вона втілилася у життя і вже більш ніж півстоліття (щоправда з перервами) Ольга Миколаївна живе біля моря в Ялті, та й у далекому плаванні довелося побувати, бо свого часу доля закинула аж в Карелію.

Свою розповідь про життя Ольга Вороніна час від часу перемежовує віршованими рядками, легко переходить з російської мови на українську і навпаки. З усього видно, що щирість, відвертість і доброзичливість завжди були її помічниками в житті. За це Ольгу любили і поважали, йшли назустріч і допомагали скрізь, де б не була. Як от в Новомиргороді, де жила з мамою перед першим заміжжям і три роки працювала листоношею. Люди по-доброму жартували: «Спочатку сумка йде, а вже за нею і наша Оляся». Чи в Дніпродзержинську, де молода жінка трудилася кондуктором. Її за сумлінну працю нагородили путівкою в Крим — в Алупку. «Саме з цього часу, — каже жінка, — почалася моя любов до Криму. І хоч довелося двічі звідти виїздити, та слова «хто жив в Криму, той повернеться туди знову» стали пророчими для мене».

Де тільки не трудилася жінка! І кондуктором була, і листоношею, а в Криму — посудомийкою, садівником, офіціанткою. Не цуралася й фізичної праці, адже свого часу закінчила в Кіровограді школу фабрично-заводського навчання і отримала спеціальність штукатур ІV розряду.

Має Ольга Миколаївна чотирьох молодших братів, тож з дитинства була їм і за маму, і за няньку. Звикла усіх біля себе збирати, та й досі намагається усіх рідних людей в себе приймати, запрошує на відпочинок до Ялти. Часто приїздили до Ялти родичі й друзі з Києва, Новомиргорода, Шполи. Гостинна жінка усім рада, всіх приймає і зігріває своєю любов’ю. От лише з початком анексії Криму поменшало у квартирі Ольги Вороніної гостей з України, та й дійсність, каже жінка, не вселяє оптимізму. З початком подій в Криму майже трирічної давності значно поменшало друзів, викликає негативну реакцію у багатьох знайомих українська мова, якою Ольга Миколаївна час від часу намагається спілкуватися. Та все ж Ольга Вороніна — одна з тих, хто розуміє: скільки б не минуло часу, а мала батьківщина залишається в серці. «Землю, на якій народився й виріс, не можна зраджувати», — переконана вона. Тож найкращим подарунком на день народження, який вона відзначила 24 січня, для неї стала поїздка в Україну, подорожі місцями, де минуло дитинство, і вишиванка, вишита бісером шполянською майстринею.

Катерина Вальчиковська

Актуальні новини

Проекти і реальність: Хто покарає міського голову за невиконання закону?

on 18 січня 2018

Від 1 січня 2018 року в Україні встановлюється заборона на захоронення неперероблених (необроблених) побутових відходів. Водночас, українців зобов’язують сортувати сміття....

14 випадків кору зафіксовано на Черкащині

on 18 січня 2018

Так, у Золотоніському районі зареєстровано 10 випадків захворювання на кір, Лисянському районі – 2, Звенигородському та Маньківському районах по 1....

Зупинки будуть з кіосками

on 18 січня 2018

— Що за нові зупинки з кіосками почали встановлювати у центрі міста? І що там продаватимуть? Людмила Д., м.Шпола

Необережність убиває

on 18 січня 2018

Держслужба з надзвичайних ситуацій оприлюднила трагічні цифри — рік щойно почався, а вже 95 українців загинули у вогні. Рятувальники наголошують:...

На зміну «Синьому киту» прийшла «Червона сова»

on 18 січня 2018

В Україні набирає обертів нова суїцидальна гра «Червона сова». Принцип гри такий самий, як і у сумнозвісних «Синіх китів». Спочатку...

Загинув на свято

on 18 січня 2018

Рятувальники неодноразово попереджали про обережність поводження на льоду, та, на жаль, не всі цих рекомендацій дотримуються.

Шполяни обирають Польщу

on 11 січня 2018

У кількох торгівельних закладах райцентру з початку нового року з’явилися оголошення про те, що на роботу потрібні продавці. У розмові...

Copyright © Офіційний сайт газети «Шполянські Вісті». Всі права захищено. При використанні наших публікацій посилання на «Шполянські Вісті» обов’язкове.