­Поділіться новиною

Будь ласка, заповніть всі обов'язкові поля.
Я згоден з вашими правилами і умовами
Відправляючи цю форму, ви приймаєте нашу політику конфіденційності.
captcha
Перезавантажити
Поділитись новиною
Понеділок, 23 липня 2018
-------------------------------
 
Ми на Facebook
 
<< < квітня 2017 > >>
пн вт ср чт пт сб нд
          1 2
3 4 5 6 7 8 9
10 11 12 14 15 16
17 18 19 20 21 22 23
24 25 26 27 28 29 30

Районний фестиваль «Щедрий вечір! Добрий вечір!» до цих пір відлунює в серцях його учасників і гостей добрими спогадами, а ще приємними знайомствами з цікавими людьми. Пощастило в цьому й мені — біля намету лебединців зустріла давню знайому Марію Поліщук.

Вона саме розкладала свої в’язані вироби на ятці, а потім відволіклась і попросила сфотографувати її з сестрами: «Дуже хочу фото напам’ять зробити з рідними людьми». Так і з’явився в редакційному архіві знімок Марії Поліщук зі Шполи, Зінаїди Сташенко з Журавки і Ольги Вороніної з Ялти. В розмові з’ясувалося, що бабусі жінок — рідні сестри Фросина Терентіївна, Горпина Терентіївна та Наталія Терентіївна Темненко.

Ольга Миколаївна Вороніна приїхала на рідну Шполянщину на кілька місяців з анексованого Криму, тож наше знайомство відбулося в різдвяні свята.

Вже за кілька днів пощастило зустрітися знову і вона розповіла про своє нелегке, але цікаве і насичене подіями життя.

Народилася жінка 24 січня 1939 року в Капітанівці. Її тато працював начальником залізничної станції, а будівля, в якій жила родина, стоїть й досі. Доля склалася так, що дитинство Олясі (так називали дівчинку вдома й в школі) минуло в Журавці у бабусі. На все життя закарбувалися в пам’яті смачний бабусин хліб, який видавався тоді найкращим частуванням в світі.

«Одного разу вчителька запитала нас, ким ми хочемо стати, — згадує Ольга Миколаївна. — Всі діти перераховували професії, а потім вона звернулася до мене. Як зараз пам’ятаю, що з дитинства мріяла жити біля моря і стати капітаном далекого плавання. Про це й сказала вчительці». Тоді це сприйнялося як дитяча мрія, але згодом вона втілилася у життя і вже більш ніж півстоліття (щоправда з перервами) Ольга Миколаївна живе біля моря в Ялті, та й у далекому плаванні довелося побувати, бо свого часу доля закинула аж в Карелію.

Свою розповідь про життя Ольга Вороніна час від часу перемежовує віршованими рядками, легко переходить з російської мови на українську і навпаки. З усього видно, що щирість, відвертість і доброзичливість завжди були її помічниками в житті. За це Ольгу любили і поважали, йшли назустріч і допомагали скрізь, де б не була. Як от в Новомиргороді, де жила з мамою перед першим заміжжям і три роки працювала листоношею. Люди по-доброму жартували: «Спочатку сумка йде, а вже за нею і наша Оляся». Чи в Дніпродзержинську, де молода жінка трудилася кондуктором. Її за сумлінну працю нагородили путівкою в Крим — в Алупку. «Саме з цього часу, — каже жінка, — почалася моя любов до Криму. І хоч довелося двічі звідти виїздити, та слова «хто жив в Криму, той повернеться туди знову» стали пророчими для мене».

Де тільки не трудилася жінка! І кондуктором була, і листоношею, а в Криму — посудомийкою, садівником, офіціанткою. Не цуралася й фізичної праці, адже свого часу закінчила в Кіровограді школу фабрично-заводського навчання і отримала спеціальність штукатур ІV розряду.

Має Ольга Миколаївна чотирьох молодших братів, тож з дитинства була їм і за маму, і за няньку. Звикла усіх біля себе збирати, та й досі намагається усіх рідних людей в себе приймати, запрошує на відпочинок до Ялти. Часто приїздили до Ялти родичі й друзі з Києва, Новомиргорода, Шполи. Гостинна жінка усім рада, всіх приймає і зігріває своєю любов’ю. От лише з початком анексії Криму поменшало у квартирі Ольги Вороніної гостей з України, та й дійсність, каже жінка, не вселяє оптимізму. З початком подій в Криму майже трирічної давності значно поменшало друзів, викликає негативну реакцію у багатьох знайомих українська мова, якою Ольга Миколаївна час від часу намагається спілкуватися. Та все ж Ольга Вороніна — одна з тих, хто розуміє: скільки б не минуло часу, а мала батьківщина залишається в серці. «Землю, на якій народився й виріс, не можна зраджувати», — переконана вона. Тож найкращим подарунком на день народження, який вона відзначила 24 січня, для неї стала поїздка в Україну, подорожі місцями, де минуло дитинство, і вишиванка, вишита бісером шполянською майстринею.

Катерина Вальчиковська

Актуальні новини

Губить людей не вода...

on 20 липня 2018

Згідно з Всесвітнім рейтингом здоров’я, наша держава — 14-та із 183 країн за кількістю смертей, спричинених уживанням алкогольних напоїв (у...

Хто «гальмує» пільгове перевезення

on 20 липня 2018

Відбулося засідання комісії під головуванням заступника голови райдержадміністрації Ольги Шпиці, на якому спільно з сільськими головами обговорювалося питання пільгового перевезення...

А пенсіонери й не знають, що воно, оте ОТГ

on 13 липня 2018

Павлівка завжди була частиною Матусова і водночас вважалася ніби відокремленою. Багато років тут діяв успішний і знаменитий Матусівський радгосп, де...

В газети розширилася географія читачів

on 05 липня 2018

Другий рік розпочався, як редакція газети «Шполянські вісті» після роздержавлення шляхом перетворення стала ТОВ «Редакція газети «Шполянські вісті» і випускає...

Забудовники платять свої кошти, через бездіяльність міськради

on 05 липня 2018

Проблема з оновленням (коригуванням) генерального плану Шполи виникла не сьогодні і не вчора. Її вже називають «проблемою з бородою». Справа...

ЗАЯВА НАЦІОНАЛЬНОЇ АСОЦІАЦІЇ УКРАЇНСЬКИХ МЕДІА

on 05 липня 2018

У День Конституції України Національна асоціація українських медіа (НАУМ) нагадує можновладцям, що право громадян на інформацію має найвищий конституційний захист....

За красою ставайте… у чергу

on 05 липня 2018

З одного боку, проблем в українців, як і в земляків-шполян, сьогодні вистачає. З іншого боку, наші жінки, якими б не...

Copyright © Офіційний сайт газети «Шполянські Вісті». Всі права захищено. При використанні наших публікацій посилання на «Шполянські Вісті» обов’язкове.