­Поділіться новиною

Будь ласка, заповніть всі обов'язкові поля.
Я згоден з вашими правилами і умовами
Відправляючи цю форму, ви приймаєте нашу політику конфіденційності.
captcha
Перезавантажити
Поділитись новиною
Понеділок, 20 листопада 2017
-------------------------------
 
Ми на Facebook
 
<< < жовтня 2017 > >>
пн вт ср чт пт сб нд
            1
2 3 4 5 6 7 8
9 10 11 13 14 15
16 17 18 19 20 21 22
23 24 25 26 27 28 29
30 31          

Є в Джона Стейнбека не надто відома книжка «Російський щоденник», що її він написав 1946 року, коли побував в СРСР у ролі кореспондента. До речі, Кремль ще раніше почав пригрівати американського письменника, прагнучи зробити з нього троянського коника комунізму в Штатах.

У Союзі видавали - і великим накладом - його книжки, його запрошували в СРСР і приймали з усіма можливими почестями. Стейнбек мав удома репутацію письменника лівих переконань і тому він так приваблював кремлівських кормчих, які намагалися примножити в усьому світі лави тих, кого Ленін називав «корисними ідіотами». Візит 1964 року був уже четвертим вояжем американського письменника до СРСР.

У «Російському щоденнику» Стейнбек дуже співчутливо пише про Україну, яка особливо постраждала у війну. Звичайно ж, Стейнбек захотів знову побувати й в Україні. Але спершу була Москва. Лауреата Нобелівської премії водили на передові підприємства на штиб заводів «Червона синька» або «Соціалістичний унітаз», спеціально призначені для цього робітничі активісти розповідали, як успішно вони будують комунізм. Повсюдно Стейнбек був із супроводом, із почесним конвоєм, а він, очевидно, хотів сам скрізь походити, поспілкуватися з геть випадковими людьми, котрі не проінструктовані про те, як на що відповідати і як себе поводити. Однак «хвости» не полишали Стейнбека навіть і пізно ввечері.

Увечері в готелі, виглянувши з номера в коридор, він побачив свого «сторожа». Письменник швидко придумав, як його обдурити. Стейнбек скинув парадний одяг і нап’яв на себе піжаму. Мовби випадково, продефілював у такому вбранні коридором. «Сторож» позіхнув, дивлячися на нього, й зник. Пішов спочивати.

А Стейнбек переодягся назад і вже за хвилину сідав у трамвай, котрий їхав у невідомому напрямку. Певно, письменникові хотілося поподорожувати вечірнім містом. Але він недовго їхав, бо незабаром трамвай прибув на кінцеву зупинку. Кондукторка мало не виштовхувала Стейнбека, і йому довелося вийти в темне завечір’я, освітлене тут єдиною підсліпуватою «лампочкою Ілліча». Зупинка була біля якоїсь новобудови. Стейнбек у нерішучості вистоював, прихилившися спиною до стовпа, й думав, куди б його йти. Аж тут із темряви прямо до нього підвалили двоє вельми підозрілих суб’єктів. Можливо, він подумав, що вони - радянський відповідник американських гангстерів, бо один із них ультимативно зажадав од нього: «Рубль!» Так, як його американські колеги вимагають: «Бакс!»

Він не опирався й не дискутував. Швиденько витяг купюру й віддав суб’єктові в жадібну руку. Другий чолов’яга лишився його стерегти, а перший із грошима хутко зник. Але за якусь мить він знову з’явився, вже з півлітрою. Дістав з кишені гранчак, щедро хлюпнув у нього й простяг Стейнбеку. Пий, мовляв. Той подумав, що це якийсь серйозний радянський ритуал і не посмів опиратися. Вихилив горілчане пійло й, мов риба на суші, важко зазіпав - повітря йому явно не вистачало.

Далі сюжет із рублем і пляшкою горілки знову повторився, і Стейнбек знову мусив вихилити йому налите. Клюкнули і його співпляшники, які, побачивши, що їхнього третього вкрай розвезло, покинули його там напризволяще. А він сів, зіпершися спиною на стовп і вже не міг устати.

Можна тільки уявляти, що почувалося й думалося тоді Джонові Стейнбеку, коли він - вже не надто здоровий літній мен, - стиснутий залізними клешнями Бахуса, силкувався звестися на рівні. Очевидно, готель, де його чекала привчена до всіх чоловікових фанаберій дружина, уявлявся йому щасливим островом у морі небезпек.

Під цю пору побіля нього несподівано з’явився цілий натовп людей. Можливо, вони йшли з нічної зміни або з кіно. Хтось із них звернув на Стейнбека увагу. Заговорив до нього. Той у відповідь щось мимрив англійською.

Розмова була приблизно така.

- Райтер... Амерікан... - сказав Стейнбек.

- Письменник, американець, - авторитетно пояснив мовець іншим.

- А хто саме? Як його прізвище? - запитав хтось із натовпу.

- Хемінгуей? – зблиснув літературною ерудицією співрозмовник.

Стейнбек чомусь відповів:

- Хемінгуей.

Можливо, він подумав, що його запитують, чи з тієї країни цей письменник, або щось у цьому дусі.

- Це - Хемінгуей!.. - приголомшив усіх новиною кандидат у поліглоти.

Неподалік змайнув вогник таксі. Публіка кинулася йому напереріз.

Машина зупинилася.

- Там Хемінгуей п’яний валяється, - схвильовано сказав хтось водієві.

- Хемінгуей?!.. П’яний?..

- Так! І п’яний, як чіп.

- Ого!

Не хочеться думати, що через цю серйозну причину вони викинули з машини пасажира.

Відомо, що Стейнбек опинився в салоні таксі й на запитання водія назвав готель: «Інтурист».

Іноземців у ті часи в СРСР поселяли лише в «Інтуристі».

Очевидно, відстань не була аж така далека, бо коли водій довіз пасажира до місця призначення, то показав на лічильник: «Рубль».

- Ноу!.. - благально мовив пасажир і мало не заплакав.

Звичайно ж, він сприйняв те слово як запрошення до ритуалу випивки...

Цю історію ніхто не описав, а мені не хочеться, щоб вона вмерла. Я колись чув її з різних уст. І виклав тут так, як воно запам’яталося. І хоч я не був самовидцем тієї історії, все ж смію сподіватися, що ви отут прочитали не апокриф, а справді бувальщину. Хіба що якісь подробиці в ній з тим, що і як тоді відбулося, можуть у різних оповідачів не збігатися. Але хто вже сьогодні те проревізує?

А в Києві Стейнбека теж приймали за найвищим розрядом. Всемогутній Олександр Корнійчук планував американця намовити вдвох із ним звернутися до всіх письменників світу з якоюсь відозвою. Уявляєте цей дует? Стейнбек і Корнійчук?

Стейнбекові тут наливали й наливали. Корнійчук солодкоголосо затостував Стейнбека до знепритомнення. Не подужав наш драмороб утягти американця в авантюру. Це вже потім, коли американець поїхав, не виправдавши Корнійчукових сподівань і нічого з ним не підписавши, Корнійчук розводився з усіх трибун: чекаємо, мовляв, Стейнбека московським поїздом, але ще до його приходу на пероні київського вокзалу пішов запах Стейнбекового перегару…

Стейнбекові склали спеціальну культурну програму. Він побував у Музеї Тараса Шевченка. Кажуть, слухаючи історію життя поета, Стейнбек заплакав. Плавав він кораблем і до Канева на могилу Шевченка. Супроводжував його Олександр Корнійчук, який усе підбивав підпилого Стейнбека створити з ним ідейний дует.

У Києві Стейнбек виявив бажання зустрітися з молодими письменниками. Це були шістдесятники. Коли йому представляли поета й актора Вінграновського, Стейнбек попрохав його почитати вірші. Вінграновський почитав. Перекладач шарпнувся якось перекласти, а точніше сяк-так переказати, бо ж поезію, як відомо, точно перекласти просто неможливо. Стейнбек зупинив його. Мовляв, не треба - я зрозумів: це - справді поет.

Я все сподівався, що цей сюжет опише Віталій Дончик, який був за перекладача на зустрічі українських письменників зі Стейнбеком. Взагалі, Москва прислала свого тлумача з американцем, але він виявився цілковито безпорадним, оскільки уявлення не мав про українську мову. І тоді його обов’язки перебрав на себе Віталій Дончик, який свого часу закінчив іноземну філологію. Може цією публікацією я спровокую його оглянутися пам’яттю на той епізод біографії, і ми матимемо цікавий мемуар.

За кілька років по тому Вінграновський знімав в Одесі фільм "Ескадра повертає на захід". У вільний од зйомок час з’являвся на березі моря в супроводі гурту молодих кандидатів у літературні генії, які невідривно дивилися йому в рота. А він то читав вірші, то баляндраcив. А то якось напідпитку поділився з ними новиною. Мовляв, одержав листа від Стейнбека, який запрошує його поїхати з ним в Африку полювати на леопардів. Тому оце він і прийшов попрощатися з чесним товариством перед далекою дорогою...

Та й поїхав до Києва. А прекрасна легенда стрепенула крилами та й полетіла аж у майбутнє. Легенда про те, як Вінграновський разом із прихильником свого таланту Стейнбеком полював на леопардів у самій Африці.

Актуальні новини

Поросятко без довідки ветеринара несе небезпеку, або як влада зреагувала на критику ветеранів

on 16 листопада 2017

Минулої суботи і неділі на центральному ринку за участі представників правоохоронних органів, Держпродспоживслужби, лабораторії ветеринарної медицини та районного споживчого товариства...

Годуємо Європу?

on 09 листопада 2017

Експорт харчів та аграрної продукції до країн ЄС нинішнього року порівняно з минулим зріс на 39,8%, сягнувши 4,177 млрд. дол....

У «Престижі» відкриють промтоварний магазин

on 09 листопада 2017

На першому поверсі супермаркету «Престиж» тривають ремонтні роботи. Усі відділи, які працювали на першому поверсі, перенесено на другий. А шполяни...

Школи зобов’язали опублікувати фінансову звітність

on 09 листопада 2017

Школи зобов’язані опублікувати свою фінансову звітність за доходами і видатками до 1 грудня, повідомляє прес-служба Міністерства освіти і науки України.

Європа з’їла наші яйця!

on 09 листопада 2017

Чому різко підскочили ціни? Українці по своїх спорожнілих гаманцях відчули ріст агроекспорту.

Шполянську міськраду визнали порушником закону

on 02 листопада 2017

Виконавчий комітет Шполянської міської ради не провів конкурс на надання послуг з вивезення твердих побутових відходів у межах міста Шпола....

Депутат Богач відщипнув у кума земельку

on 02 листопада 2017

Нещодавно розповсюдилася інформація, що депутат об’єднаної територіальної громади, він же директор СТОВ «Маяк-Агро» (підприємство є складовою частиною СТОВ «ЛНЗ -Агро»)...

Copyright © Офіційний сайт газети «Шполянські Вісті». Всі права захищено. При використанні наших публікацій посилання на «Шполянські Вісті» обов’язкове.