­Поділіться новиною

Будь ласка, заповніть всі обов'язкові поля.
Я згоден з вашими правилами і умовами
Відправляючи цю форму, ви приймаєте нашу політику конфіденційності.
captcha
Перезавантажити
Поділитись новиною
Четвер, 21 червня 2018
-------------------------------
 
Ми на Facebook
 
<< < липня 2017 > >>
пн вт ср чт пт сб нд
          1 2
3 4 5 6 7 8 9
10 11 12 13 14 15 16
17 18 19 20 22 23
24 25 26 27 28 29 30
31            

Сінешні двері рвучко відчинилися, ледь із петель не злетіли.

– Ой тьотечко!!! Ой ріднесенька!!! – залетіла в хату Мелашка, мов оглашенна.

– Тю, дурнувата! – злякалась, аж побіліла Ганна, витираючи на всяк випадок руки об фартух.

– Чи женеться хто? Чо' ти, як навіжена?

– Ой тьотечко!!! У нас саме трусять!!! Розкуркулюють нас!!! – випалила всю правду небога. – Зараз і до вас прийдуть!!! Вони з багнетами!!!

– Розкуркулюють... З багнетами... Що ж у вас куркулити?..

– Клунок ячменю! Ягничку останню! Ось-ось окотиться... Хліб із печі недопечений! І мою весільну скриню! Ой тьотечко! Скриню мою весільну! Усе моє придане!!! А Василь же, я знаю, живий!!! Серце підказує, що живий! Скоро повернеться з тої війни! Як же мені заміж за нього – без скрині?!

– А в нас що куркулити? До нас чого прийдуть? – пропускаючи повз вуха Мелащині причитання, наче отямилася Ганна, оглядаючи свої злидні за злиднями. Мисник – половина посуду щербата, голі лави, навіть благеньким ряденцем не заслані, піл, лежанку... На лежанці, як завжди, Маруська сидить і, як завжди, про щось сама із собою балакає. Маруська – нерідна Ганнина дочка. Однак любить її Ганна, як рідну. Воно ж нещасне... Іван, за якого заміж ішла на діти, коли забирали його тих клятих інтервентів бити, наказував Ганні строго-настрого: "Маруськи не обіжай. За гицелів мені не страшно (про двох старших синів так). Вони не пропадуть. А Маруськи не обіжай. Воно ж нещасне...". Сини вже з рік як у місті прилаштувались, аж у Прилуках, на якомусь заводі. А Маруська – оце тут. На лежанці.

– Ой тьотечко, вже йдуть!!! – верескнула Мелашка, угледівши з передпічного вікна двох соколиків сталінських. Обидва – з району. Незнайомі. З такими розмова коротка. – Швидко вдягніть мою спідницю!!! – аж тепер Ганна помітила, що небога якась товста, наче роздута, а насправді ж – бадилиночка. – Ні! Дві!!! – притьма зняла із себе одразу дві спідниці, обидві рясні, пофарбовані в бузину, внизу з мережкою. – Та швидше зодягайте!!! А ще одну – хай Маруська одягне! А на мені – ще чотири! Мо' хоч в одній залишать! Останньої ж, може, не заберуть!.. Оце і все, що встигла врятувати з весільної скрині!

...Соколики, увалившися в Ганнину хату, побачили таку собі картину Рєпіна: одна стара кляча й дві молоді кобилки сидять по стойкє смірно на лаві. Всі три перелякані. Це добре. Значить, десь є щось заховане. Одна молодуха одразу й швайнула на лежанку, – якась наче трохи не вся.

– Це Маруська моя, – вловивши їхні погляди, промовила Ганна. – Сиди там, Марусько, сиди. Там тепло. Дай Бог здрастуваться! – до соколиків.

– Бог, кажеш? Хароший, гражданка, твій Бог. Продрозверстку і продналог Бог твій буде виконувати? Про воєнний комунізм забула??? Одкривай комору!

– Та вона й не зачинена.

...Прочесали комору й сіни. Горище й погріб. А тоді ще й хлів. Хоч шаром покоти! Поштрикали багнетами в купу сухого кукурудзиння, яке для кози Мальви ще з осені було заготовлене... Давно вже Мальви нема, з півроку. А Ганна ще й досі за нею плаче. Забрали Мальву в колективне господарство. А на другий день рахівник по секрету сказав: "Пішла твоя Мальва на м'ясо. Рожки та ножки лишились од твоєї Мальви". Плачно Ганні ще й досі...

– А в печі що?! – повернулися соколики знадвору.

– А нічого нема. У лежанці сьогодні топила. Кулешику сякого-такого зварила. З останнього пшона... Їй-бо... – ще й забожилася Ганна.

– Показуй піч, гражданка!

Ганна – з лави, щоб до печі. А спідниця Мелащина з неї – раз! – і сповзла. Одна й друга. Не встигла Ганна їх хоч чимось закріпити, хоч мотузкою якоюсь... З переляку не встигла. Стоїть перед соколиками у фартусі та в своїй ношеній-переношеній спідничині й на всяк випадок об фартух руки витирає.

– Сто-ять! – віддав команду один із соколиків, мабуть, старший. Сердитий такий. У кашкеті. А з-під кашкета кучері виглядають. Красень соколик. Але ж сердитий та грізний, – не доведи!

– Спідницю знять! – до Мелашки вже команда. Все зрозумів, гад. – Знять спідницю! Гражданка! Зараз протокола складем! Так і напишем: гражданка така-то не віддала спідницю червоноармійцям на онучі. І арештуємо.

Страшне слово "протокол" вмить подіяло на Мелашку. Й вона аж вистрибнула з верхньої своєї спідниці, простягла її соколикам:

– Нате.

– Нє, ну ти поняв? – лупнув очима кучерявий соколик. Глузливо витріщився на перелякану Мелашку в такій самій новій-новісінькій спідниці. – Спідницю знять!!!

І ото так аж чотири рази. Доки всі спідниці червоноармійцям на онучі не повіддавала. Лишилася в домашній, – благенькій, нікуди не годящій. Цієї не стребували.

– Оть... нате... – обізвалася раптом Маруська з лежанки. І простягнула соколикам маленьку торбинку з квасолею: – Тетай тітять тетоноамійті.

– Марусько!.. – зойкнула Ганна. Тією ж квасолькою, що приховала була в закуток лежанки, думала цілий тиждень якось харчувати й доньку, й себе.

– Ось хто в цій хаті найсвідоміший елемент! Молодець, гражданка Маруська! – реготнулося соколикам. – Усе по-чесному!

– А мою тітитю не тутете атетовувать?

– Марууусько! – аж завила Ганна.

– Молчать!!! Що вона сказала?! – кучерявий соколик до Ганни. Ще й багнета наставив. – Що сказала гражданка Маруська!?

– Я не знаю... їй-бо не знаю... я не розумію її мови... – пролепетала Ганна.

– Знаєш! Що ти сказала!? – грізно до Маруськи.

– Ткатала, то в тебе тутеті тативі...

– Що вона сказала!?!

– Сказала, що в тебе кучері красиві... Ой, у вас! У вас кучері красиві! Он що вона сказала! – Ганна б і впала, якби знову не сіла на лаву.

– Кучері, кажеш?.. Ти диви' на неї: прицюцькувате, а в кучерях розбирається! – реготнули соколики знову. – Ну що ти з неї візьмеш?

– Татолю, – підказала Маруська з лежанки. На цей раз соколики її зрозуміли.

– Квасолю треба брать! Продналог, понімаш! Продрозверстка! І червоноармійцям на продовольство! Спасіба за чесність, гражданка Маруська! – і вщипнув її за литку через Мелащину спідницю. Маруська голосно засміялась.

У сінях про щось довго бубоніли. І реготали. І знов: бу-бу-бу... Ганна з Мелашкою на лаві – крячкою. А Маруська аж запишалася од похвали. Сидить на своїй лежанці, складки на спідниці поправляє.

– Вони щось задумали... – стривожено Ганна шепнула Мелашці...

... А під вечір соколики знов увалилися в Ганнину хату. П'яні, буйні, аж страшні.

– Гражданка Ганна! Тебе викликають у сільраду! Протокола підписати треба! – гаркнув кучерявий. – Мій напарник тебе одведе й назад приведе! А я гражданку Маруську тут постережу! Чесних гражданок треба стерегти! Вони в нас – на вєс золота!

Ганна пополотніла. Стала посеред хати, як вкопана:

– Нікуди я не піду! А як піду, то з нею разом! З моєю Маруською!!!

– А оце бачила?! – кучерявий наставив багнета. – Приказано йти – значить іди!!!

– Марусько... дитино моя... – щось іще почала причитувать, та соколики виштовхали її в плечі з хати. З її рідної хати... Здалося Ганні, що хата наче зітхнула розпачливо од криків і п'яного реготу...

До сільради треба було йти далеко, – з півсела. Ганна знялася бігти до тої сільради! Вона знала, що там хтось є із начальства! Нехай поможуть їй рятувати Маруську!!!

– Сто-ять! Сто-ять, гражданка!!! Буду стрілять!!! – клацнув затвором напарник кучерявого. Господи, Твоя воля! Ганна остовпіла. Ноги наче відібрало... А серце калатає... А в голові – аж туманіє...

– Тут таке діло, гражданка. Ми всі люди дорослі... сама понімаш... у мене на таку, як твоя Маруська, неонтой... сама понімаш... А в напарника мого – ще й як. Сто-ять!!! Діло молоде... Усі тьолки через це проходять... Сто-ять!!! Нічого з нею не станеться! Ще й довольна буде... Сто-ять!!! – міг би далі й не командувать, бо Ганна вже його не чула: зомліла, впала прямо на дорогу...

... Опритомніла від болю. Кучерявий з напарником шпиняли її носаками хромових своїх чобіт.

– Очуняла. – Першим помітив кучерявий. – Шуруй, гражданка, до своєї Маруськи! Та помалкуй! Дивись мені! А не то!.. – і знову наставив на неї багнета.

...Маруська сиділа там, де й завжди, – на своєму місці, на лежанці. Однією рукою тримала розірвану кофту на грудях... Іншою – розгладжувала складки на подарованій Мелашкою спідниці...

– Тітиці він не атеттував... не атеттував тітиці... – балакала сама із собою.

– Зніми її, Марусько... я її виперу... поки кров не засохла... бо коли кров засохне, то не відпереться...

Маруська слухняно зняла одежину. У ночвах Ганна її замочила. В одній, в другій, в третій водах віджала... А тоді ще й на ніч замоченою в четвертій воді лишила.

– Завтра переполощу. Висохне. Покачаю рублем. Буде тобі обновка... Твоя неарештована спідниця... – не Маруську, а себе насправді так заспокоювала.

...А посеред ночі Ганна проснулася... від співу. Глянула з печі на лежанку: сидить Маруська й співає собі. Тихо-тихо так... І притискає подушку до себе, як притискають дитя мале:

– Тпи, титинко, тпи,

Отки татмури...

Поти, птатко, тутеш тпати,

Тат тотою твоя тати

Тепте тотитви...

"Де й коли почула Маруська цю колискову? І від кого? Я ж такої зроду не співала..." – ковтала пекучі сльози Ганна...

Спи, дитинко, спи,

Очки зажмури...

Поки, пташко, будеш спати,

Над тобою твоя мати

Шепче молитви...

Тетяна Сидоренко, з книги «Гопак на могилках»

Актуальні новини

Лебединський синдром

on 15 червня 2018

Після того, як ТОВ «Шпола-Агро-Індустрі» змінило власника, дехто з передбачливих шполян почав пророкувати, що зміна розмірів Шполянської ОТГ не за...

Спокійно не пройдеш

on 15 червня 2018

Собака з давніх-давен була і є другом людини. Тварини дуже звикають до своїх господарів. Знаю історію, коли одна родина літаком...

Вистава «Шполянська кайдашева сім’я» продовжується

on 08 червня 2018

Днями з’явилося повідомлення уряду про те, що кошти, виділені на ремонт доріг, освоюються вкрай повільно, і це змусило виконавчу владу...

Витримаємо все, бо за нами — читачі

on 08 червня 2018

Вчора в Україні відсвяткували День журналіста, усіх тих, хто створює газети, теле-радіо передачі, інформує суспільство про новини, події, контролює діяльність...

РАБИНОВИЧ ПРИПУСТИВ, ЩО СОЦІАЛЬНО-ПОЛІТИЧНИЙ ТЕЛЕПРОЕКТ «КАНДИДАТ» МОЖЕ БУТИ ПРОДОВЖЕНИЙ НА ТРИ СЕЗОНИ

on 08 червня 2018

Політико-соціальний проект «Кандидат» може тривати три сезони. Про це заявив народний депутат України, лідер політичної партії «За життя» Вадим Рабинович...

Екологія майбутнього залежить від сьогодення

on 08 червня 2018

Мальовнича Черкаська область славиться своїм Канівським природним заповідником та Національним дендрологічним парком «Софіївка», яку виправдано називають перлиною садово-паркового мистецтва. Цей...

І поліція надаватиме інформацію?

on 08 червня 2018

Інформацію про доходи для надання субсидій, як і раніше, надаватиме Державна Фіскальна служба України. Пенсійний фонд України, крім інформації про розмір...

Copyright © Офіційний сайт газети «Шполянські Вісті». Всі права захищено. При використанні наших публікацій посилання на «Шполянські Вісті» обов’язкове.