­Поділіться новиною

Будь ласка, заповніть всі обов'язкові поля.
Я згоден з вашими правилами і умовами
Відправляючи цю форму, ви приймаєте нашу політику конфіденційності.
captcha
Перезавантажити
Поділитись новиною
Понеділок, 10 грудня 2018
-------------------------------
 
Ми на Facebook
 
<< < грудня 2018 > >>
пн вт ср чт пт сб нд
          1 2
3 4 5 6 7 8 9
10 11 12 13 14 15 16
17 18 19 20 21 22 23
24 25 26 27 28 29 30
31            

Сінешні двері рвучко відчинилися, ледь із петель не злетіли.

– Ой тьотечко!!! Ой ріднесенька!!! – залетіла в хату Мелашка, мов оглашенна.

– Тю, дурнувата! – злякалась, аж побіліла Ганна, витираючи на всяк випадок руки об фартух.

– Чи женеться хто? Чо' ти, як навіжена?

– Ой тьотечко!!! У нас саме трусять!!! Розкуркулюють нас!!! – випалила всю правду небога. – Зараз і до вас прийдуть!!! Вони з багнетами!!!

– Розкуркулюють... З багнетами... Що ж у вас куркулити?..

– Клунок ячменю! Ягничку останню! Ось-ось окотиться... Хліб із печі недопечений! І мою весільну скриню! Ой тьотечко! Скриню мою весільну! Усе моє придане!!! А Василь же, я знаю, живий!!! Серце підказує, що живий! Скоро повернеться з тої війни! Як же мені заміж за нього – без скрині?!

– А в нас що куркулити? До нас чого прийдуть? – пропускаючи повз вуха Мелащині причитання, наче отямилася Ганна, оглядаючи свої злидні за злиднями. Мисник – половина посуду щербата, голі лави, навіть благеньким ряденцем не заслані, піл, лежанку... На лежанці, як завжди, Маруська сидить і, як завжди, про щось сама із собою балакає. Маруська – нерідна Ганнина дочка. Однак любить її Ганна, як рідну. Воно ж нещасне... Іван, за якого заміж ішла на діти, коли забирали його тих клятих інтервентів бити, наказував Ганні строго-настрого: "Маруськи не обіжай. За гицелів мені не страшно (про двох старших синів так). Вони не пропадуть. А Маруськи не обіжай. Воно ж нещасне...". Сини вже з рік як у місті прилаштувались, аж у Прилуках, на якомусь заводі. А Маруська – оце тут. На лежанці.

– Ой тьотечко, вже йдуть!!! – верескнула Мелашка, угледівши з передпічного вікна двох соколиків сталінських. Обидва – з району. Незнайомі. З такими розмова коротка. – Швидко вдягніть мою спідницю!!! – аж тепер Ганна помітила, що небога якась товста, наче роздута, а насправді ж – бадилиночка. – Ні! Дві!!! – притьма зняла із себе одразу дві спідниці, обидві рясні, пофарбовані в бузину, внизу з мережкою. – Та швидше зодягайте!!! А ще одну – хай Маруська одягне! А на мені – ще чотири! Мо' хоч в одній залишать! Останньої ж, може, не заберуть!.. Оце і все, що встигла врятувати з весільної скрині!

...Соколики, увалившися в Ганнину хату, побачили таку собі картину Рєпіна: одна стара кляча й дві молоді кобилки сидять по стойкє смірно на лаві. Всі три перелякані. Це добре. Значить, десь є щось заховане. Одна молодуха одразу й швайнула на лежанку, – якась наче трохи не вся.

– Це Маруська моя, – вловивши їхні погляди, промовила Ганна. – Сиди там, Марусько, сиди. Там тепло. Дай Бог здрастуваться! – до соколиків.

– Бог, кажеш? Хароший, гражданка, твій Бог. Продрозверстку і продналог Бог твій буде виконувати? Про воєнний комунізм забула??? Одкривай комору!

– Та вона й не зачинена.

...Прочесали комору й сіни. Горище й погріб. А тоді ще й хлів. Хоч шаром покоти! Поштрикали багнетами в купу сухого кукурудзиння, яке для кози Мальви ще з осені було заготовлене... Давно вже Мальви нема, з півроку. А Ганна ще й досі за нею плаче. Забрали Мальву в колективне господарство. А на другий день рахівник по секрету сказав: "Пішла твоя Мальва на м'ясо. Рожки та ножки лишились од твоєї Мальви". Плачно Ганні ще й досі...

– А в печі що?! – повернулися соколики знадвору.

– А нічого нема. У лежанці сьогодні топила. Кулешику сякого-такого зварила. З останнього пшона... Їй-бо... – ще й забожилася Ганна.

– Показуй піч, гражданка!

Ганна – з лави, щоб до печі. А спідниця Мелащина з неї – раз! – і сповзла. Одна й друга. Не встигла Ганна їх хоч чимось закріпити, хоч мотузкою якоюсь... З переляку не встигла. Стоїть перед соколиками у фартусі та в своїй ношеній-переношеній спідничині й на всяк випадок об фартух руки витирає.

– Сто-ять! – віддав команду один із соколиків, мабуть, старший. Сердитий такий. У кашкеті. А з-під кашкета кучері виглядають. Красень соколик. Але ж сердитий та грізний, – не доведи!

– Спідницю знять! – до Мелашки вже команда. Все зрозумів, гад. – Знять спідницю! Гражданка! Зараз протокола складем! Так і напишем: гражданка така-то не віддала спідницю червоноармійцям на онучі. І арештуємо.

Страшне слово "протокол" вмить подіяло на Мелашку. Й вона аж вистрибнула з верхньої своєї спідниці, простягла її соколикам:

– Нате.

– Нє, ну ти поняв? – лупнув очима кучерявий соколик. Глузливо витріщився на перелякану Мелашку в такій самій новій-новісінькій спідниці. – Спідницю знять!!!

І ото так аж чотири рази. Доки всі спідниці червоноармійцям на онучі не повіддавала. Лишилася в домашній, – благенькій, нікуди не годящій. Цієї не стребували.

– Оть... нате... – обізвалася раптом Маруська з лежанки. І простягнула соколикам маленьку торбинку з квасолею: – Тетай тітять тетоноамійті.

– Марусько!.. – зойкнула Ганна. Тією ж квасолькою, що приховала була в закуток лежанки, думала цілий тиждень якось харчувати й доньку, й себе.

– Ось хто в цій хаті найсвідоміший елемент! Молодець, гражданка Маруська! – реготнулося соколикам. – Усе по-чесному!

– А мою тітитю не тутете атетовувать?

– Марууусько! – аж завила Ганна.

– Молчать!!! Що вона сказала?! – кучерявий соколик до Ганни. Ще й багнета наставив. – Що сказала гражданка Маруська!?

– Я не знаю... їй-бо не знаю... я не розумію її мови... – пролепетала Ганна.

– Знаєш! Що ти сказала!? – грізно до Маруськи.

– Ткатала, то в тебе тутеті тативі...

– Що вона сказала!?!

– Сказала, що в тебе кучері красиві... Ой, у вас! У вас кучері красиві! Он що вона сказала! – Ганна б і впала, якби знову не сіла на лаву.

– Кучері, кажеш?.. Ти диви' на неї: прицюцькувате, а в кучерях розбирається! – реготнули соколики знову. – Ну що ти з неї візьмеш?

– Татолю, – підказала Маруська з лежанки. На цей раз соколики її зрозуміли.

– Квасолю треба брать! Продналог, понімаш! Продрозверстка! І червоноармійцям на продовольство! Спасіба за чесність, гражданка Маруська! – і вщипнув її за литку через Мелащину спідницю. Маруська голосно засміялась.

У сінях про щось довго бубоніли. І реготали. І знов: бу-бу-бу... Ганна з Мелашкою на лаві – крячкою. А Маруська аж запишалася од похвали. Сидить на своїй лежанці, складки на спідниці поправляє.

– Вони щось задумали... – стривожено Ганна шепнула Мелашці...

... А під вечір соколики знов увалилися в Ганнину хату. П'яні, буйні, аж страшні.

– Гражданка Ганна! Тебе викликають у сільраду! Протокола підписати треба! – гаркнув кучерявий. – Мій напарник тебе одведе й назад приведе! А я гражданку Маруську тут постережу! Чесних гражданок треба стерегти! Вони в нас – на вєс золота!

Ганна пополотніла. Стала посеред хати, як вкопана:

– Нікуди я не піду! А як піду, то з нею разом! З моєю Маруською!!!

– А оце бачила?! – кучерявий наставив багнета. – Приказано йти – значить іди!!!

– Марусько... дитино моя... – щось іще почала причитувать, та соколики виштовхали її в плечі з хати. З її рідної хати... Здалося Ганні, що хата наче зітхнула розпачливо од криків і п'яного реготу...

До сільради треба було йти далеко, – з півсела. Ганна знялася бігти до тої сільради! Вона знала, що там хтось є із начальства! Нехай поможуть їй рятувати Маруську!!!

– Сто-ять! Сто-ять, гражданка!!! Буду стрілять!!! – клацнув затвором напарник кучерявого. Господи, Твоя воля! Ганна остовпіла. Ноги наче відібрало... А серце калатає... А в голові – аж туманіє...

– Тут таке діло, гражданка. Ми всі люди дорослі... сама понімаш... у мене на таку, як твоя Маруська, неонтой... сама понімаш... А в напарника мого – ще й як. Сто-ять!!! Діло молоде... Усі тьолки через це проходять... Сто-ять!!! Нічого з нею не станеться! Ще й довольна буде... Сто-ять!!! – міг би далі й не командувать, бо Ганна вже його не чула: зомліла, впала прямо на дорогу...

... Опритомніла від болю. Кучерявий з напарником шпиняли її носаками хромових своїх чобіт.

– Очуняла. – Першим помітив кучерявий. – Шуруй, гражданка, до своєї Маруськи! Та помалкуй! Дивись мені! А не то!.. – і знову наставив на неї багнета.

...Маруська сиділа там, де й завжди, – на своєму місці, на лежанці. Однією рукою тримала розірвану кофту на грудях... Іншою – розгладжувала складки на подарованій Мелашкою спідниці...

– Тітиці він не атеттував... не атеттував тітиці... – балакала сама із собою.

– Зніми її, Марусько... я її виперу... поки кров не засохла... бо коли кров засохне, то не відпереться...

Маруська слухняно зняла одежину. У ночвах Ганна її замочила. В одній, в другій, в третій водах віджала... А тоді ще й на ніч замоченою в четвертій воді лишила.

– Завтра переполощу. Висохне. Покачаю рублем. Буде тобі обновка... Твоя неарештована спідниця... – не Маруську, а себе насправді так заспокоювала.

...А посеред ночі Ганна проснулася... від співу. Глянула з печі на лежанку: сидить Маруська й співає собі. Тихо-тихо так... І притискає подушку до себе, як притискають дитя мале:

– Тпи, титинко, тпи,

Отки татмури...

Поти, птатко, тутеш тпати,

Тат тотою твоя тати

Тепте тотитви...

"Де й коли почула Маруська цю колискову? І від кого? Я ж такої зроду не співала..." – ковтала пекучі сльози Ганна...

Спи, дитинко, спи,

Очки зажмури...

Поки, пташко, будеш спати,

Над тобою твоя мати

Шепче молитви...

Тетяна Сидоренко, з книги «Гопак на могилках»

Актуальні новини

ПРИЙШЛА СУБСИДІЯ. ЯК СПЛАЧУВАТИ СВІЙ ОБОВ’ЯЗКОВИЙ ПЛАТІЖ?

on 06 грудня 2018

Як і в минулих опалювальних сезонах, зекономлену субсидію можна використати для оплати в наступному місяці спожитого понад виділену соціальну норму...

Вікна заплуталися в тендерах, як у тенетах

on 06 грудня 2018

Цьогоріч мало відбутися два тендери на закупівлю вікон для навчальних закладів району. За результатами першого з них придбано та встановлено...

Медсестер бракує, та й лікарів теж

on 06 грудня 2018

Не лише проблемою фінансування переймаються сьогодні у Шполянській центральній районній лікарні. Перед медиками вторинної ланки постала ще й нестача кадрів,...

Воєнком Євген Курбет: «Зберігати спокій і бути пильними»

on 06 грудня 2018

Зберігати спокій, бути пильними та звертатися до військових комісаріатів у разі отримання викликів, закликає черкащан обласний військовий комісар Євген Курбет...

Скільки коштує новорічний ранок

on 06 грудня 2018

До новорічного свята залишається ще майже місяць часу, проте в магазинах вже пропонують барвисті гірлянди, новорічні прикраси і костюми....

Чи не зникнуть соціальні працівники?

on 06 грудня 2018

У більшості сіл району вже звикли, що в сільських радах працюють соціальні працівники від районного центру соціальних служб для сім’ї,...

Як уникнути шахрайства з банківськими картами: українцям дали 5 порад

on 30 листопада 2018

Сьогодні в Україні відбуваються масові шахрайські операції з платіжними картами. На цьому наголосив декан факультету банківського бізнесу Тернопільського національного економічного...

Copyright © Офіційний сайт газети «Шполянські Вісті». Всі права захищено. При використанні наших публікацій посилання на «Шполянські Вісті» обов’язкове.