­Поділіться новиною

Будь ласка, заповніть всі обов'язкові поля.
Я згоден з вашими правилами і умовами
Відправляючи цю форму, ви приймаєте нашу політику конфіденційності.
captcha
Перезавантажити
Поділитись новиною
Середа, 16 січня 2019
-------------------------------
 
Ми на Facebook
 
<< < жовтня 2018 > >>
пн вт ср чт пт сб нд
1 2 3 4 5 6 7
8 9 10 11 12 13 14
15 16 17 18 19 20 21
22 23 24 26 27 28
29 30 31        

На перший погляд навряд чи можна пов’язати захоплення грою у шахи і токарську справу. Однак якщо вникнути у дрібниці — і гра, і професія вимагають логічного мислення, скрупульозності і терплячості. У цьому переконаний шполянин Микола Степовий, який все своє трудове життя присвятив токарській справі.

У його трудовій книжці лише один запис — Шполянський завод запасних частин, де Микола Олександрович трудився понад три десятиліття. Завод, який давав роботу сотням жителів нашого району і про який нині якщо й чути, то хіба скандальні і песимістичні новини.

Коли в 1970-ому році терешківський юнак поїхав здобувати токарську майстерність у російські Митищі, не мав ще й сімнадцяти років.

— З десять місяців тривало там моє навчання, добре знав теорію токарної справи, — розповідає Микола Степовий. —  Крім основних знань, завжди цікавився додатковою інформацією. Приміром, вивчив структуру металу і як той метал гартується. Це стає в пригоді, коли працюєш на виробництві. У мене натура така, що завжди старався добитися результату. Особливо це важливо, коли освоюєш особливості виготовлення нової деталі. А труднощі лише заохочували до навчання.

 Звичайно ж, за нами, молодими, спостерігали і був момент, коли пропонували залишитися працювати в Росії. Проте я завжди відчував себе українцем по духу і жодного разу не пошкодував, що повернувся на Батьківщину.

  Прийшов на підприємство з другим розрядом, а через кілька десятиліть пішов звідти з шостим. Трудився у цеху номер один, освоював різні деталі до вагонів метро, а їх номенклатура була ой якою великою!

М.О.Степовий за свій трудовий вік допоміг здобути фах токаря більш, ніж тридцяти учням.  Раніше книги з токарної справи були дефіцитними, тож коли натрапляв на такі в магазинах, відразу купував. Потім роздавав їх тим, для кого був наставником, так що й губилися сліди тих навчальних посібників.

— Спершу мої учні освоювали професію токаря з півроку. І такий підхід вважаю правильним. Згодом, в останні роки моєї роботи на підприємстві, навчальний термін скоротили всього до двох місяців, — продовжує шполянин. — А що за два місяці навчиш?!  У деяких колег часом не вистачало терпіння вчити молодь професії. А от мені вдалося з усіма своїми учнями зберегти товариські стосунки. Дехто з них і досі допомагає, коли попрошу.

Микола Степовий не любить вихвалятися власними вміннями і майстерністю, проте за нього говорять факти. Перед виходом на заслужений відпочинок керівники заводу запасних частин звернулися до нього з проханням передати свої вміння молодим наступникам. Тоді й виявилося, що виготовлення однієї з деталей, на яких спеціалізувався досвідчений токар, зумів освоїти лише четвертий претендент у його наступники.

Вільний від роботи час токар приділяв улюбленій з дитинства грі у шахи, не один рік відвідував місцевий шаховий клуб.

— Ази гри в шахи ми дізнавалися разом з товаришем дитинства Петром Степовим, моїм однофамільцем. А потім доля звела з чудовою людиною Євгенієм Кузьмовичем Ковдієм, моїм односельцем з Терешок, з яким при нагоді відточував уміння і дізнавався тонкощі ходів улюбленої гри, — додає він. — Якось, граючи партію в шахи з одним шполянином, бачу, що програю, як кажуть, в пух і прах. Обмізкувавши ситуацію, в яку потрапили фігури на шаховій дошці, вираховую можливості виходу зі складної ситуації. «От якби товариш походив так і так, — подумав собі, — Може, тоді б я і «вирулив» якось, аби не бути в програші». І що ви думаєте — наступної миті мій суперник робить хід, про який я щойно подумав. Ну телепатія якась, та й годі! Не подаючи вигляду, що здивувався такому ходу подій, продовжую гру. Тричі собі так думав про ходи — і так само тричі товариш діяв. З того часу минуло кілька років, проте досі не забулася та дивина. Звичайно ж, суперникові про свої думки не розповідав.

Про небайдужість батька до шахів знають і в родині. На один з днів народження діти подарували Миколі Олександровичу ручної роботи комплект шахів. Він і досі зберігає той дорогий серцю подарунок, а часом розкладає фігури на клітинчастій дошці — і хід за ходом починається інтелектуальна гра…

Ольга Гриценко

Актуальні новини

Посилки — по-новому

on 12 січня 2019

З початку року змінилися правила оподаткування товарів, що надходять із-за кордону. Нагадаємо, досі українці могли отримувати скільки завгодно посилок вартістю...

Інформмозаїка

on 12 січня 2019

Проблема з вчителями математики Проблема з кадрами в районі стосується не лише медицини, а й освіти. На одній з нарад в...

До отримувачів субсидії можуть прийти «ревізори»

on 12 січня 2019

Без соціальної підтримки можуть залишитися ті, хто приховує свої справжні доходи, або ті, хто протягом 12 місяців з моменту отримання...

І знову про телефонних шахраїв

on 12 січня 2019

Телефон, як і інтернет, вірний помічник шахраїв. Одна з найшкідливіших схем обману – платні номери. Наприклад, на сайті з продажу...

Завітав Дід Мороз і до РЕМу

on 03 січня 2019

Десятки дітей, дошкільнят і школярів, згуртував новорічний ранок, який відбувся у Шполянському РЕМі. Працівники підприємства проживають як у райцентрі, так...

Чому знову продовжено мораторій на продаж сільгоспугідь

on 27 грудня 2018

Дата «1 січня 2019 року» була прописана у Земельному кодексі як велике очікування: якби був прийнятий закон про обіг земель...

У чому зустрічати 2019 рік

on 27 грудня 2018

Новий рік 2019 буде роком Жовтої Земляної Свині згідно із китайським календарем. Колір свята – від гірчичного до коричневого. Щоб...

Copyright © Офіційний сайт газети «Шполянські Вісті». Всі права захищено. При використанні наших публікацій посилання на «Шполянські Вісті» обов’язкове.